Позакласна робота

                Проект  з  української  літератури учнів  9  класу  

             «Тарас  Шевченко -  світоч  українського  народу»                                                                                                                                         

Паспорт проекту:

Керівник проекту: Мартинюк  Іванна  Іванівна

Мета проекту: розвивати любов дітей до  творчості  Т.Шевченка, активізувати й стимулювати розумову і пізнавальну діяльність учнів, розширювати їхній кругозір;  усвідомити     велич  поета на сучасному етапі розвитку України, систематизувати    знання   учнів про вшанування пам’яті поета в Україні  та за її межами

Навчальні дисципліни, близькі до теми проекту: історія, українська література, світова література,   образотворче  мистецтво.

Термін проведення проекту: січень  2017р. – березень 2017р.

Склад проектної групи: учні 9 класу.

Тип проекту: міжпредметний, дослідницький, творчий.

Задачі проекту: виявлення читацьких уподобань учнів, їх вміння здобувати інформацію з різних літературних джерел, опрацьовувати їх; вміння сприймати, осмислювати та оцінювати джерела інформації. Розвивати навички усного і писемного зв’язного мовлення; вчитися оформлювати результати проектної роботи.

За формою представлення результатів: творчий звіт.

За характером контактів: внутрішній (серед дітей однієї вікової групи- дев’ятикласників)

 За кількістю учасників: груповий.

За тривалістю: середньої тривалості (1-2 місяці).

 За провідною діяльністю: дослідження творчості  Т.Шевченка,  самостійне написання  поезій  та створення ілюстрацій  до  творів Кобзаря,  складання вікторин.  Етапи реалізації проекту: І. Діагностично-прогностичний –січень  2017р.

Мета : визначити сучасний інтерес юних читачів до  творчості поета  та,залучити учнів до проектної діяльності ; 

Зміст: 1.Створення групи учнів для участі у роботі проекту.

ІІ. Етап:  дослідження- лютий  2017р.

Мета: організація в процесі колективної проектної діяльності творчого потенціалу учнів та учнівських колективів.

Зміст: 1.Дослідження  життєвого  і  творчого  шляху  Т.Шевченка.

 2.Обговорення та проведення інтерактивних форм і методів роботи з учнями; ІІІ. Етап:  визначення ефективності в роботі – березень  2017р.

 Мета: реалізація творчих надбань учасників проекту у практичній діяльності. Зміст: Презентація проекту, виготовлення буклетів, виставка малюнків,   стінгазет.  Інсценізація   п’єси   Т.Шевченка   «Назар   Стодоля».

                                   Хід роботи над проектом:

І. Визначення мети і завдань.

ІІ. Планування діяльності.

Завдання для групи. Група досліджувала  життєвий  і  творчий  шлях  Т.Шевченка,  його  малярський  доробок,  детально  проаналізувала  поезію  періоду ‘’Трьох  літ’’, провела опитування «Улюблена  поезія  Кобзаря  у  моїй родині». Знайомилася з афоризмами, присутніми  у творчості  Т.Шевченка.

ІІІ. Виконання проекту. Група активно і старанно працювала, відшукувала інформацію. Учні опрацювали цей матеріал, презентували свою роботу. У результаті було підготовлено газету і буклет «У  вінок  Кобзареві».

ІV. Обговорення та презентація групою етапів планування проекту.

Звіт групи:

 1. Провели опитування серед однокласників «Улюблені  поезії  Шевченка» 2.Провели пошукову роботу та знайшли афоризми,  що    є  у  творчості  Шевченка,  складали  вікторини  «Життєвий  і  творчий  шлях  Кобзаря».

                                     Зміст проекту:

1.Життєвий   шлях  Тараса  Шевченка.

 2.Ранній  період  творчості.

 3. Період  «Трьох  літ».

4.Заслання  та  останні  роки  життя  Кобзаря.

5. Шевченко  -  художник.

6.Шевченко  -  драматург.

7.Література. Посилання.  

   Афоризми, крилаті  вислови  Т.Шевченка                                                                                

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

Бо де нема святої волі,                               

Не буде там добра ніколи («Царі» 1857 р.).

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,                                 

В хату не пускають («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим («У нашім раї на землі ...» 1849 р.).

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля. («Кавказ» 1845 р.).

Злоначинающих спини...

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли

А всім нам вкупі на землі

Єдіномисліє подай

І братолюбіє пошли («Злоначинающих спини…»  1860 р.).

Борітеся - поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая! («Кавказ» 1845 р.).

Любітеся, брати мої,

Україну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте («В казематі 1847 р.).

Свою Україну любіть,                          

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть («В казематі» 1847р.).

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине

От де, люде, наша слава,

Слава України! («До Основ'яненка» 1840 р.).

Встане правда! встане воля!

І Тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки («Кавказ» 1845 р.).

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...» 1860 р).

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!.. («Великий льох» 1845 р.).

Поки живе надія в хаті,

Нехай живе, не виганяй («Варнак» 1848 р.)

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне! («Сон» 1844 р.).

…Будем жить, людей любить,

Святого Господа хвалить («Царі» 1857 р.).

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...» 1845 р.).

     Тарас Шевченко – славний син свого народу, він  наш Всесвіт, до якого треба доростати  своїм життям.  Для кожної людини є на землі щось найдорожче, найсвятіше. Те, до чого ставишся з великою шанобливістю. Для нашого народу такою святинею є   Шевченко – натхненник наших національних ідей, провідник волі і добра, правди і справедливості. Його слово служить узірцем художньої довершеності, а життя – прикладом невичерпної відданості своїй Батьківщині, безмежної любові до України. 

    Тара́с Григо́рович Шевче́нко  народився  9 березня 1814  року, с. Моринці. Помер  10 березня  1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець,    гравер), громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України.

                           Творчість  Шевченка

   Творчість Шевченка була багатогранною.   Митець був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

         Рання  творчість  (1837-1843)

              До  ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів посідає соціально-побутова поема «Катерина» — зворушлива розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка                                                                                                     

       Період   «Трьох  літ»     (1843-1847)

       По-новому звучать    мотиви   революційної   боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843–1845). Провівши вісім місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання й свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигирине, Чигирине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату й закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним із найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис із поемами «Дзяди» Адама Міцкевича, «Німеччина. Зимова казка» Генріха Гайне та частиною «Божественної комедії» Данте «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845)

                Період  заслання    та останніх  років  життя (1847—1861)                                                                         

    Цикл  ‘’В казематі’’, написаний  навесні 1847 р.  в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка — час арешту й заслання (1847−1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З приголомшливою силою виявлено любов до України, зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко», «Садок вишневий коло хати» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами:

Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.

Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зламало його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857−1861). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857-го в Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн римським імператором Нероном) заховано актуальний сюжет жорстокої розправи російських царів із борцями за національне й соціальне визволення (аналогію Миколи І — Нерона Шевченко використав ще до заслання у вірші «Холодний Яр»). Незакінчена поема «Юродивий» (1857) — гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Шевченко написав ліричний триптих «Доля», «Муза» «Слава» (1858). Тема циклу — самоусвідомлення поетом своєї творчості.                                                                 Шевченко-художник         Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830—1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною й Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.               Шевченко-драматург     Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до реп ертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).      Літературна  вікторина  ‘’Життєвий  і  творчий  шлях  Т.Шевченка’’ 1. Т.Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому?  Відповідь. Т.Г. Шевченко виступав як народний поет. Він писав свої твори живою народною, розмовною мовою. На його творах училися письменники: Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський. І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю. 2. Коли народився Т.Г. Шевченко?  Відповідь. 9 березня 1814 року.  3. З якого походження прізвище Шевченко?  Відповідь. Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорозьким зимівником, де стояв кошовим отаман Кирилко. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець (шив чоботи). В Івана Швеця була одна донька Єфросинія. Січовик Андрій (прадід поета) пристав у прийми до Єфросинії і став прозиватися Шевченком (бо в ті часи приймак брав жінчине прізвище).  4. Пан, у якого Т.Г. Шевченко служив козачком.  Відповідь. Пан Енгельгардт.  5. Російський письменник, портрет якого намалював К.П. Брюллов, щоб розіграти його в лотерею і ви­купити Т.Г. Шевченка з кріпацтва.  Відповідь. В.А. Жуковський.  6. Великий російський художник, у якого вчився Т.І. Шевченко.  Відповідь. К.П. Брюллов.  7. Художник-земляк, з яким зустрівся Т.Г. Шевченко у 1835 році в Петербурзі в Літньому саду.  Відповідь. І.М. Сошенко. 8.     Річка, біля якої похований поет. Відповідь. Дніпро. 9.Які художні твори про життя Шевченка ви знаєте?  Відповідь. С. Васильченко «В бур'янах», О. Іванченко «Тарасові шляхи»,    Д. Красицький «Тарасова земля», Д. Косарик «Син-колос», О. Ільченко «Петербурзька осінь», Л. Смілянський «Поетова молодість», В. Костенка «Стежки до Кобзаря»,та інші.  10. Портрет якого великого українського поета і художника написав І.М. Крамськой?  Відповідь. Портрет Т.Г. Шевченка.  11. Коли за життя Т.Г. Шевченка виходили твори під назвою «Кобзар»?  Відповідь:   У 1840 p., в 1844 р. та 1860 р  12. Хто автор серій «Живописна. Україна» та «Притча про блудного сина», картин «Катерина», «Селянська родина», «Казашка Катя», портрет актора М.С. Щепкіна?  Відповідь. Т.Г. Шевченко.  13. Що ви знаєте про альбом «живописна Україна»?    Відповідь. Повернувшись з першої подорожі з України в Петербург, Шевченко в 1844 р. приділяє головну увагу підготовці збірника-альбому «Живописна Україна», куди мали увійти малюнки на історичні теми і краєвиди, побутові картини. Шевченко задумав видати альбом у трьох книгах. Перший випуск датований 1844 р. Сюди увійшло шість офортів: «Судна в селі рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Казка», «Видубецький монастир» і «У Києві».  « Дати відповідь. Доповнити.»   1.     Мандрівні музиканти-співці — ... Відповідь. Кобзарі. 2.     Кобзарева пісня було чи не сильніша за будь-яку ... Відповідь. Зброю.  3. Кого з видатних українських кобзарів ви знаєте?  Відповідь. Ф. Грищенко, Г. Гончаренко, М. Кравченко, Ф. Кушнерик,           Ф. Холодний, О. Вересай, Є. Мовчан, П. Косач та інші.  4. Кому саме з українських кобзарів у 1860 р. Т. Шевченко подарував збірку «Кобзар»?  Відповідь. Остапу Вересаю. 5. Хто з композиторів написав музику до віршів Шевченка?  Відповідь. Музику написали композитори Лисенко, Крижанівський, Стеценко, Козак та інші.  « З якого твору, хто автор».  1. «Неначе човен в синім морі...»  Відповідь. Вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» (балада «Причинна») написав Т. Шевченко.  2. «Ой піду я боса полем...»  Відповідь. Вірш «Як би мені черевички» написав Т. Шевченко.  «І мене в сім'ї великій...»    Відповідь. Вірш «Заповіт» Т. Шевченка  4. «...Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...»  Відповідь. Вірш «Мені тринадцятий минало» T. Шевченка.  5. «На розпутті кобзар сидить,  Та на кобзі грає...»  Відповідь. Вірш «Тарасова ніч» Т. Шевченка.  «Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате...»  Відповідь. Вірш «Н. Маркевичу» Т. Шевченка.            Фольклорна  скарбничка « Назвіть кілька народних прислів'їв про творчість Шевченка.»  — «Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі»;  — «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди зоря”;  — «Шевченків «Кобзар» пік панів, як жар»;  — «Правду в «Кобзарі» шукай».                                                                                                                                                                                                             Висновки 1.Потрібно розвивати читацькі уподобання учнів їх вміння здобувати інформацію з різних літературних джерел. 2. Розвивати навички усного і писемного зв’язного мовлення,більше писати творчих робіт. 3. Організовувати в процесі колективної проектної діяльності творчий потенціал учнів та учнівських колективів.           Отже, під час представлення проектів виявляються акторські схильності. А головне – об’єкт дослідження запам’ятовується якнайдовше.           Проектна технологія, хоча й забирає багато часу на її підготовку та реалізацію, дозволяє успішно формувати ключові компетентності особистості, необхідні в подальшому житті, а головне - спрямована на реалізацію творчого потенціалу  учнів .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           Список   використаної   літератури 1.     Бібліографічний   покажчик   творів   Т.    Шевченка.    1840-1938.  Упор. Володимир Дорошенко. Львів, 1938. 2.     Видання     творів     Тараса    Шевченка    у     фондах     Шевченківського національного заповідника. Каталог. К.: Видавництво «Крюччя», 2004. 3.     Зайцев П.І. Життя Тараса Шерчеяка / П.І. Зайцев. - К. : Обереги, 2004. -480 с. - (Бібліотека українського раритету). 4.Вікіпедія. Шевченко Т.Г.  http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 14.Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка. http://www.t-shevchenko.name/uk/Gallery/Monuments/1939Kyiv.html 15.Вікіпедія. Музеї Тараса Шевченка. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 16.Т.Г. Шевченко український поет та художник http://tarasshevchenko.at.ua/photo/2 Тема.   Поетична  вітальня  ''Страшні  слова,   коли вони   мовчать...'' Мета:  поглибити   знання   учнів    про     життєвий   і   творчий  шлях  поетеси,              розкрити  внутрішній  світ  письменниці;              розвивати  навички  виразного  читання;              виховувати  любов  до  поетичного  слова,  кращі  моральні  якості.                                                  Перебіг  заходу      Вступне слово  вчителя         Дорогі   діти!   Я  хочу  запросити  вас  у    дивовижний,    неповторний   світ  видатної  української   поетеси,   берегині  української   літератури  -  Ліни Василівни  Костенко.  Світ  поезії  Ліни  Костенко  -  особливий  і  дуже  різноманітний.  У  неї  ми знайдемо  і філософську   лірику,   і пейзажну,   і  вірші про  кохання.  Вслухайтесь   у  її  поезію,   серцем    доторкніться  до   її   чар,     вдумайтесь  у  глибокий   зміст   -  і   вам   відкриється   багато    таємниць,   життєвих   і  поетичних.   Ліна   Костенко -  поет,   філософ,        громадський  діяч.   Але   вона  не  любить  публічності,    не   любить  розповідати  про  себе.  На  запитання,   що   стосуються   її  біографії,       відповідає: ''Із   моїх  творів   можете     дізнатися     про   мене   все,     що  вас   цікавить''.        Отже,    запрошуємо   вас  у  поетичну   вітальню    ''Страшні  слова,   коли  вони  мовчать...'',   присвячену   85-річчю   від   дня народження   Ліни  Костенко.        Ведучий  1.        Хай    буде   все  небачене   побачено,                                    Хай    буде   все  пробачене  пробачено.                                    Єдине,   що  від  нас  іще  залежить,                                     Принаймні  вік  прожити  як   належить...       Ведучий    2.  Світи   Ліни  Костенко...  І чари‚   і   музика‚   і  біль‚   і  бентежні   асоціації   –   вся  ота  небуденність‚   отой  захват   од   простору  і  висоти.      Ведучий  1.  Напровесні,    коли   на   Київщині   ще  лежать  сніги,    але  в чистому  небі    вже  миготять  вогники  зірок,    19  березня  1930  року  народилася    Ліна  Василівна  Костенко в  невеличкому   зеленому    Ржищеві,   що   розташоване    за  80  кілометрів   униз   по  Дніпру    від   Києва.   Всього  6   років  прожила  в  ньому  майбутня  поетеса,  та  воно  назавжди  залишилось  у  її    пам'яті.                      На   сцену  входить  батько  з  маленькою  Ліною.     Ліна.  Як  тут  завжди   красиво,    таточку.   А  правда,   що  кожне  місто  має  свою  історію?      Батько.   Так,  дочко.       Ліна.  Розкажи,   тату,  ти  ж  багато  знаєш.        Батько.  Своєрідний  дух  витає  над  цими  високими  берегами  Дніпра. Він  породжується   близькістю   Трипілля,   розкопки  біля  якого  відкрили  найдревніший   пласт   нашої  культури,   названої   Трипільською.  Наш  рідний  Ржищів  є   свідком   багатовікової  боротьби   українського  народу  за  волю.  Він  пам'ятає   долю   народного  повстання   під  проводом   Павлюка,   Остряниці,   Скидана.  Місто   не  раз  споряджало   своїх   воїнів  у  походи  Богдана  Хмельницького.      Ведучий  2.  Про  це  допитливій    дівчинці   розповідав  батько.  А  знав  він   навдивовижу   багато.  Поліглот-самородок  (він  знав  12  мов),    працюючи  вчителем  у  школі,   був  здатний   викладати  і  викладав   мало  не  всі  предмети.                    Учень  читає  вірш  ''Мати''.     Ведучий  1.  Коли   Ліні  виповнилося  6  років,   сім'я   переїхала   до  Києва.  Звідси  однієї   страшної   доби   й  забрав   ''чорний  ворон''   батька  на  цілих  10  років.      Ведучий  2.  Маленька   Ліна  тоді   ще  не  уявляла,   що   таке   бути  дочкою  ''ворога  народу'',    вона  просто  не   могла  змиритися   в   душі,   за  що   і  чому  її   такого  доброго,   розумного,   інтелігентного  татка   так   безцеремонно,   так  грубо принизили,   відірвали  від   неї     й  від   матері  та  забрали   її   дитинство.      Ведучий  1.  А потім була   війна.   Евакуація. Страшні  біженські  мандри.   Психологи  вважають,   що  випробувані  катастрофами  й   катаклізмами    діти  надто   швидко   дорослішають,   мають  очі   збагачених  багатолітнім   досвідом  сивих  поважних   старців.   Війну  маленька   Ліна  сприйняла  саме  такими  очима.      Ведучий   2.  Воєнні   дитячі  віршовані   проби   були   не  дитячими.  На  жаль,   ті  поезії не  збереглися.  Їй   запам'яталось: притулившись   до   краю  окопу,    вона   осколком  писала   на  його  стіні  свій   перший  вірш.    Писала   великими   друкованими   літерами.  Вона   не   запам'ятала  того  вірша,    хоч  знає,    що  він  був  не  про  зайчика    і  не  про  вовка,     а  про  щось   інше,    зовсім   недитяче.   Бо   ж   недитячими  були   страшні  враження,  які  вона  намагалася   висловити  своїм  першим  віршем.              Учениця  читає  вірш  ''Мій  перший   вірш   написаний  в  окопі'' .     Ведучий  1.  Важко  передбачити,    куди  поведуть  нас   життєві  дороги,  але  кожен  із  нас  мусить  гідно    пройти   свій  шлях.   Саме   про  це  поезія   ''Життя   іде  і  все  без  коректур''.            Декламування   вірша   ''Життя   іде  і  все  без  коректур''.     Ведучий  2.  Ліна   Василівна  Костенко  -  безстрашний  поет,   самобутньо  й  напружено   мислячий    митець,    кришталево   чесний  перед  своїм   народом   і   власною   совістю.   Її    геній,    незважаючи   на  всі  катастрофи,    гоніння  й  замовчування,    був  і   залишається   могутнім  незламним  деревом,   олімпом   сучасної  поетичної   думки.      Ведучий  1.  Ліну   Костенко   звинувачували в  найтяжчих  гріхах,    говорили  про  ідейну  хибність  її  творчості.   Вона  надовго   замовкла,   але  не  покаялася,    а   продовжувала   писати,  тільки   вже  в   шухляду.               Звучить  вірш  ''Крила''.     Ведучий  2. ''Вона   красива у своєму  смутку  і  сліпучо   осяйна  в  радості '',-  так  сказав  про  цю  жінку          В.  Симоненко.      Ведучий   1.  16   довгих   років   радянська   влада   ''консервувала''   поезію   Ліни  Костенко,   не    допускала  її    голос   до   людей.   Поетесу  викреслили  зі  списку   діючих  поетів,   її  прізвище  обминали  мовчанкою  критики  й  літературознавці.       Ведучий  2.  Політичні  наглядачі   за  літературою   дуже  боялися    щоб слово   Ліни  Костенко    не  набувало   всенародного  поширення   і  не  збурило  людей.   Вони   боялися  недаремно.   Це   слово   мало     вплив   на  всіх   набагато   більший,  ніж   усі   агітаційні   засоби  функціонерів    від    культури.                Учениця   читає  вірш  ''Страшні  слова,  коли  вони  мовчать...''      Ведучий  1.    Не  треба  думати  мізерно.                               Безсмертя  є  ще  де-не-де.                             Хтось   перевіяний  на  зерно,                                    у  ґрунт   поезії   впаде.       Ведучий   2.    Митцю   не  треба  нагород,                                 його  судьба  нагородила.                                  Коли   в  людини  є  народ,                                       тоді  вона  уже   людина.    Ведучий   1.  1977  року  після  довгих   вагань  і   консультацій   на   вищому  рівні   цензура   дозволила   вихід   поетичної  книжки  Ліни  Костенко   ''Над   берегами  вічної   ріки''.   Це  була  книжка   великого  болю,   тривоги  й іронії.   Замість   набридлих   фанфар   і   барабанів   читачі,   нарешті,    відчули  справжній   словесний    симфонічний   оркестр.              Декламування  вірша   ''Вечірнє   сонце,  дякую   за  день!''      Ведучий   2.  Наше  життя  -  це  миттєвість  між  минулим  і  майбутнім.  У  поезії  ''Вже  почалось,   мабуть,   майбутнє...''  Ліна  Костенко  говорить   про  ті  цінності,   які  нам варто  взяти  з  собою  у   дорогу  життя.         Звучить  вірш  ''Вже   почалось,   мабуть,   майбутнє...''        Ведучий  1.  Золоту  сторінку   творчості  Ліни  Костенко  становить  її  духовний   діалог  з  матінкою-природою.   Це  особливо  ніжна струна  її   поетичної  ліри,    напоєної   любов'ю  до   всього,   що  живе   під  небом   рідної   України.               Декламування  вірша   ''Ще  назва  є,   а  річки  вже   немає''         Ведучий  2.   Весна  -  це пора   кохання.  Це  прекрасне  почуття   не  залишає  байдужим  нікого.  Ця   тема  хвилювала  усіх  поетів  в   усі  віки.  Поезія  Ліни  Костенко   є  класикою  любовної   лірики.   Так  писати  може  лише  та  людина,  яка  сама   пережила  кохання.   Кохання... У  кожного  воно  своє,  різне.  Кожен  вірш  про  кохання   -   це  немов  якийсь  фрагмент  із   життя  його  автора.   Тому   гортаючи   рядки   поезій,  ми  відчуваємо  і   розуміємо  саму  поетесу        Учениця  читає  вірш  ''Моя   любове!  Я  перед    тобою...''          Ведучий  1.  У  роки   вимушеного  мовчання  Ліна  Костенко написала  історичний  роман  у віршах   ''Маруся   Чурай'',   названий  українською  енциклопедією   середини    XVII ст.  Шлях   його  до  читача   теж  був   досить   тривалим.          Інсценізація   уривка  з  роману  ''Маруся   Чурай''.        Гриць                       Марусю!   Я  прийшов  навіки.                       Я  на  коліна стану,   ти  простиш?       Маруся                      Я  найдорожчі   сплакала  літа.                       Чого  вернувся  до  моєї  хати?                       Ми  ж  розлучились...  Матінко  свята!                       Чи  ж  я  тебе  примушую  кохати?!                       Коли  своїм  коханням   поступився                       Заради  грошей  і   багацьких  нив,                       Чи  ти  тоді  од  мене   одступився,                       Чи  сам  себе  навіки  обманив?      Гриць                   Себе,  Марусю.  Не  дивись  вороже.                    Мені  ті   дні  повік   не   одболять.                    Тут  двоє  матерів,  твоя   і  Божа.                    Хай  нас   на  шлюб  вони  благословлять...                      Я  зрадив,  так.                      Але  це біль  чи  злочин?                      Скажу  всю  правду,  ми  тепер  одні.                      Кому  з  нас  гірше?  Я  одводжу  очі,                      А  ти   у вічі  дивишся  мені.                      Я  мучуся.  Я  сам  собі  шуліка.                      Є   щось  в  мені  так  наче  не  моє.                      Немов  живе  в  мені  два  чоловіка,                      І хтось  когось  в  мені  не  впізнає.                      І   що  найтяжке:   мука  ж  моя  марна,                      Бо   зрада   -  діло  темне  і  брудне.                      А  ти  -  це ти.                      Ти   і  в  стражданні  гарна.                      Ти  можеш  навіть  пожаліть  мене.                      Або сказати:    що  хотів,  те й  маєш.                      Мене  вже,   віриш,  кидає   вві  сні.                      Тобі  то  добре,  ти  цього  не знаєш.                       У  тебе  й  мука  піде  у  пісні.                       Тобі  дано  і  вірити,   й  кохати.                        А  що  мені?   Які   такі  куші?!                       Нелегко,   кажуть,   жити  на  дві  хати.                       А  ще  нелегше  -  жить  на   дві   душі!                       Відступник   я.   Нікчемний  я  і  ниций.                       Але  ти  любиш  і  тому  прости.                       Життя  -  така велика    ковзаниця.                       Кому   вдалось,   не   падавши,  пройти?        Маруся                       Він  говорив,   і  відбувалось   диво.                       Він   зраду  якось  так  перетворив,                       Так  говорив  беззахисно  й   правдиво, -                       Неначе  він  про  подвиг   говорив.                       А   я  стояла  як  сліпа  від  сліз.                       Душа  марніла,   як  зів'яле  клечання.                       Хоч  би  мені  хто  жменьку  землі                      з   могили  його  приніс...                      натертися  проти  серця...  може  б,                      трохи  полегшало...       Гриць                      Ти  ж  ніч   моя  і  світло  моє  денне!                       Вже  тут  брехать,  -  який  мені  хосен?                       Прости  за  все,  воно  таке  буденне.                       А  я  ж  не  зможу  без  твоїх  пісень!                       Коли  я  там  і  говорив,  і  клявся                       Я знав  одне:    збрешу  -  не помилюсь.                       Як   хочеш  знати,     -  так,   я  їм  продався,                       Але в   душі  на  тебе я  молюсь!       Маруся                       Тоді  я  двері  відчинила   в ніч.                       Він   ще  не встиг збагнути,    в  чому  річ,                       Як  я   сказала:                       -Йди   собі,    іди!                        А  він  сказав:                       -  Мені  ж  нема   куди!                       -  Іди   до  неї.   Будеш  між  панами.                       Я   за  тебе,   Грицю,  не піду.                       Це  ж  цілий  вік  стоятиме  між  нами.                       А  з чого  ж,   Грицю,   пісню   я складу?!                       ...  Лежала  тінь  від   столу   і  до  печі.                       Лампадка   тріпотіла   в  божнику.                       А  він  сидів,   зіщуливши  ті  плечі                       І  звісивши  ту   голову  тяжку...                       Торкнувся  склянки  білими  вустами.                       Повільно  пив.  І   випив. І  погас.                       Ой  сонце,    сонце,   промінь  твій  останній!                       Оце  і  є  вся  правдонька  про  нас.           Ведучий  2.  1987  року  в  житті   Ліни  Василівни   відбулася   знаменита подія  -  їй  присуджена   Державна   премія імені  Т. Шевченка  за   історичний роман  у  віршах   ''Маруся  Чурай''   і   збірку  поезій   ''Неповторність''.  Це була  вистраждана   і  заслужена   нагорода.        Ведучий 1.  А  ще  Ліна  Костенко  нагороджена  премією  імені  Франческо Петрарки (1994)   за  книжку    ''Інкрустації'',   видану   італійською   мовою; Міжнародною   літературно-мистецькою  премією  імені  Олени  Теліги  (2000); орденом   Ярослава   Мудрого (2000)  на  70-річчя  від    дня   народження  за визначний   вклад   у  розвиток  літератури   та   громадську   діяльність.       Учитель.  Творчість  Ліни  Костенко  -  визначне  явище    в  українській літературі.  У   добу   жорстокого   ідеологічного   насилля   над  мистецтвом   і митцями  її   слово    звучало   як   бунт   покорі  й   компромісності.   Поезія Ліни   Василівни    увібрала   в   себе   дві  найбільші  людські   доблесті   - мужність   і  розум.   Водночас   -   це   поезія  ніжної   та  прекрасної   жінки,   що володіє   могутньою   силою  почуттів.        Поетичне слово  Ліни  Костенко  пророче,    наповнене   філософською  глибиною,   високою   духовністю,   розмальоване  всіма   барвами  веселки.  Воно   збагачує   читача  інтелектуально,    звеличує   душу  й  серце    благородними,   шляхетними почуттями,   чарує  несказанною  красою  слова.                     Люблю  я  мову  українську:  вона  - краса,  вона  життя Мета:   розширити     знання  учнів   про  багатство   мов,   формувати  розуміння               того,   що  мова  -  скарб   кожного  народу;               розвивати  комунікативну  компетентність  учнів;               виховувати  любов   до  рідної     мови    як    неоціненного  спадку  свого               народу,  почуття  патріотизму. Обладнання:  стінгазети,  вислови  про  мову,   вишиті  рушники, записи  пісень                                                                                                                      Перебіг  заходу      Святково  прибрана  сцена:  плакати,    стінгазети,    вислови  про  мову,  вишиті  рушники.      Учитель.  Дорогі  діти,  вчителі!  Сьогодні  ми  зібралися,   щоб  сказати теплі  та  ніжні  слова  про  нашу  українську  мову.  Адже  ми  живемо  на  мальовничій  землі   -  в  Україні.  Із  задоволенням  милуємося   красою  рідної природи,   вслухаємось   у  чарівні  мелодії  пісень,  вбираємо  у  себе  ніжні  звуки  української  мови.     1-ий  ведучий.   Доброго  дня  усім!  Вітаю  Вас  на  світлому  святі,  святі  традицій  народних,   пісень  вольних,  мови  рідної.       Рідна  мова -  це мова,   що  першою  засвоюється   дитиною   і  залишається  зрозумілою  на  все  життя.   Рідною   прийнято вважати мову   нації,   мову  предків,   яка   пов'язує  людину   з  її    народом,    з   попередніми   поколіннями,   їхніми   духовними   надбаннями.      Учень  1.                                                       Мова                         У  країні,  де  гори   Карпати,                         Де   лимани,   річки  і  моря.                         Появилася  іскрою  в  хаті,                         Рідна  мова  в   душі  Кобзаря.                         Розцвіла  мов  троянда  лілова,                         І  у серці піснями  луна.                         Милозвучна,  єдина,  чудова,                         Найріднішою  стала  вона.                         І  віками  в  серцях  українців,                         Прославляла  державу  свою.                         Наливаючись   щастям  по  вінця,                         Не   прогнулась  в  запеклім  бою.                         Тож  у   сонячний   день  цей  чудовий,                         Пам'ятайте  і  завжди  любіть.                         Ту  криницю  невичерпну   мови,                         Глибину  невмирущих  століть.                                                                           Л. Медвідь          2-й  ведучий.  Мова  -  духовний  скарб  нації.  Це  не  просто  засіб  людського   спілкування,     це  те,   що  живе  в  наших  серцях.  Люди  розмовляють   різними   мовами.  Їх  налічується   приблизно   шість  тисяч.  На  жаль,   щонайменше    40 %   цих  мов   вимруть.  А  це  страшенна   втрата  для  людства,   бо  кожна  мова   - це  геніальний  прояв  людського   духу,    унікальне  бачення   нашого  світу.  Це  великий  скарб,   який  треба   шанувати,  берегти  і   збагачувати.        Учень  2.                                                   Рідна  мова                        У  кожної  квіточки  інша  краса.                        Свій  голос  в  малої  пташини.                        У  кожної  мови   -  Вселенська  душа,                        Бо  слово  від  Бога  в  людини.                        У   кожної  пісні  є  гарні слова,                        У  кожної  мови  -  перлини.                         І   кажуть,   що   хліб  -  усьому  голова,                         Що  мова  -  то  розум  людини.                         А  рідна  живою  рікою  струмить,                         Зеленим  барвіночком  в'ється.                         Від   рідної  мови  і  серце  щемить,                         Коли  вона  пташкою  б'ється.                         Я  нею  радію,   журюсь  і  мовчу,                         Викреслюю  іскру   думками.                         Запалюю  нею  у  церкві  свічу,                         Молитву  шепочу  за  маму,                         За  те,   що  ненависті    в  серці  нема,                         Що  день  починається  знову,                         За  те,   що    лишилась   собою  сама,                         За  рідну,   незраджену  мову.                                                                           Лідія  Бойко      1-й  ведучий.   Міжнародний   день  рідної  мови,   проголошений  Генеральною  конференцією  ЮНЕСКО  в  листопаді   1999  року,  відзначається  щороку   з  лютого   2000 року  для   сприяння    мовній  і  культурній  різноманітності.  21  лютого  всі  народи    Землі   відзначають  Міжнародний   день   рідної   мови.   За  недовгий  час  свого   існування  воно  вже  стало   традиційним,    адже  в  цей  день   кожен   має  змогу   відчути   себе   частиною  свого   народу.     2-й  ведучий.  Заснування  Дня  рідної  мови   має велике  значення,  адже  за  оцінками  фахівців,   із  понад   6000 мов,    які  нині  існують  у  світі,  значна  частина  перебуває  під   загрозою   зникнення   у  найближче  десятиріччя.  Щороку  повністю  перестають   вживатися   близько   десяти  мов.  Для  того,  щоб   мова  не  зникла,   за  свідченням  науковців,   необхідно,   щоб  нею   спілкувалися   принаймні  сто  тисяч  людей.      1-й  ведучий.    Історія  свята,   на  жаль,   має  дуже  трагічне  начало.  Тобто святкуємо  ми цей  день  з присмаком  гіркоти.  21  лютого   1952  року в  Бангладеші   влада   жорстоко  придушила    демонстрацію  протесту   проти     урядової   заборони     на  використання    в  країні    бенгальської   мови.   З  того  часу  цей  день  у  Бангладеші   став  днем  полеглих  за   рідну  мову.   Минуло  багато  років.   І  лише  у  жовтні   1999  року   було   запроваджено   Міжнародний  день  рідної   мови,    а  починаючи   з  21 лютого    2000  року,   цей  день  відзначають   і  в  Україні.                                      Звучить  пісня  ''Мова   єднання''      2-й  ведучий.   Як  море   починається  з  річки,   так  українське     слово   -  з  писемності.   Наше  слово   набирало  сили  на  пергаментах   Нестора  Літописця,    шліфувалося    в  творах   Г. Сковороди,    І. Мазепи,    поглиблювалося   під    пером   І. Котляревського,   особливо   Т.   Шевченка,    удосконалювалося   пізніше   І. Нечуєм-Левицьким,   Панасом   Мирним,            М. Коцюбинським,  Лесею  Українкою   та  багатьма  іншими  видатними  українцями.           Учень  3                             Мово  рідна,   слово   рідне,                             Хто  вас  забуває,                             Той  у  грудях не  серденько,                             Тільки  камінь  має...                             У  тій   мові  ми  співали,                             В  ній  казки  казали,                             У  тій  мові  нам  минувшість                             Нашу  відкривали...      1-ий  ведучий.   Українська  мова  -  це  безмежний  океан.  Вона  мелодійна,  як  пісня   солов'їна.  Наша  мова   прекрасна  і  барвиста,   наче  дощова   веселка. Не  можна  ходити  по  рідній   землі,  не  зачаровуючись  виплеканою    народом  у  віках  рідною  мовою.        Учень 4                           Мова  кожного  народу                           Неповторна  і  своя;                           В  ній  гримлять  громи  в  негоду,                           В  тиші  -  тьохкіт  солов'я.                           На  своїй  природній  мові                           І  потоки  гомонять,                           Зелен-клени  у  діброві                           По-кленовому  шумлять.                           Солов'їну,    барвінкову,                           Колосисту  - навіки                           Українську  рідну  мову                           В   дар  дали  мені  батьки,                           Берегти  її,  плекати                           Буду  всюди  й  повсякчас,                           Бо  ж  єдина  - так,  як  мати.                           Мова  кожного  із нас.        2-ий  ведучий.   ''Неповторні  українські  свята,    звичаї  та  обряди,  які  завжди  супроводжуються  чудовими  мелодійними  піснями'',  -  говорив            П. Тичина.    Чи  знаєте  ви,  звідки  пісня  взялась  в  Україні?  А  зараз  послухайте  легенду  про  пісню.                               Інсценізація  легенди  про  пісню       Учень.    Якось  Господь  Бог  вирішив  наділити   дітей  світу  талантами.  Французи  вибрали елегантність  і  красу,   угорці  -  любов   до господарювання,   німці   -  дисципліну   і  порядок,   діти  Росії  -  владність,    Польщі  -  здатність  до    торгівлі,   італійці  одержали  хист  до  музики...      Учениця.   Обдарувавши  усіх,   підвівся  Господь  Бог  зі   святого  трону   і  раптом  побачив  у  куточку  дівчину.   Вона  була  боса,    одягнена   у  вишивану  сорочку,   руса  коса  переплетена  синьою   стрічкою,  а  на  голові  багрянів  вінок  з  червоної  калини.        Учень  (Господь).  Хто  ти?   Чого  плачеш?       Учениця  (Україна).   Я  - Україна,   а  плачу,    бо  стогне  моя  земля  від  пролитої  крові  і  пожеж.  Сини  мої  на  чужині  на  чужій  роботі,    вороги  знущаються  з  жінок   та  сиріт,  у  своїй  хаті  немає  правди  й  волі.      Учень  (Господь).  Чого  ж  ти  не  підійшла   до  мене  скоріш?   Я  всі  таланти  роздав.   Як  же  зарадити   твоєму   горю?   Є  у  мене  неоціненний   дар,  що  уславить  тебе  на  цілий  світ  -  це  пісня.       Учениця.  Взяла  дівчина-Україна  подарунок  і  міцно  притиснула    його  до  серця.  Поклонилася  низенько  Всевишньому і  з  ясним  обличчям  і  вірою  понесла  пісню  в  народ.                                          Звучить  пісня  ''Україночка''       1-ий  ведучий.  Любов  українського  народу   до  своєї  мови  знайшла  відображення  у  загадках,   прислів'ях,   приказках  про  рідну мову.       Загадка  1.       Маленька,   менша  від  мачини,                                 Ні з  ким  не  стану  на  борню.                                 А  при  читанні,  коли  треба,                                 Й  людини  мову  я  спиню.                                 Що  це  таке?   (Крапка)                                                              2.  Злита  з  хвостиком  ця  крапка, 2.                                                                                                     Невелика,   власне,  лапка. 3.                                                                                                     Робить  паузу,   всім  знайома. 4.                                                                                                     Як  вона  зоветься?   (Кома) 5.                                                                                   6.                                                                                               3.   Він  після  речення,  цитати 7.                                                                                                     Вмостився,    схожий  на гачок. 8.                                                                                                     Всіх  нас примушує  питати 9.                                                                                                     А  сам  ні  пари  з уст  -  мовчок.   (Знак  питання)                                4.   Що  за  знак  -  стрункий,  як спис.                                      Він  над   крапкою  завис.                                        Спонука   до  поклику,                                         Хто  ж  бо  він?  (Знак  оклику)     2-ий  ведучий.   А  тепер  пригадайте  прислів'я  та  приказки.      Продовжити  прислів'я.   Ведучий  зачитує,  зал  продовжує. 1.  Птицю  пізнають  по  пір'ю,  а людину...  (по  мові) 2.  Без  мови  немає...  (народу) 3.  Пуста  мова  не  варта...  (доброго  слова) 4.  Хто  своєї  мови  цурається,  хай  сам  себе...  (стидається).      1-ий   ведучий.  Українська  мова  в  наш  час  посідає   чільне  місце  в літературі,   науці,   публіцистиці.   Та,  на  жаль,  є  українці,  яким  однаково, що  буде  з  нашою  мовою.  Дивлячись на  такого  українця,   думаєш:  чи заговорить  у  нього   совість,   чи   усвідомить   він,  що  є  перекотиполем  на рідній   землі.       Учениця  читає  заяву.  Сидить  за  столом  і  пише. (Додаток  1 ).      2-ий   ведучий.   На   жаль,   досить  часто  наша  недбалість  і  байдужість   у ставленні  до   мови   призводить   до   ситуацій,   які   кумедними  назвати важко.       Інсценізація   гуморесок  ''Кухлик'',   ''Дамочка-кияночка''.  (Додаток  2).      1-ий  ведучий.  Українська   мова  -  це  невичерпна  скарбниця   м'якого   гумору   та  іронії.  Гуморески,  анекдоти,  смішинки   свідчать,    що  наш  народ  має  веселу,   жартівливу  вдачу.   І  зараз  ви  у  цьому  переконаєтесь.              Гумореска  ''На  базарі''  (Додаток  3)        2-ий   ведучий.   Мово  рідна!    Красо  моя!  У  тобі  мудрість   віків  і  пам'ять   тисячоліть,  і  зойк  матерів  в  годину   лиху,   і  переможний  гук  лицарів  у   днину  побідну.  У  тобі,    мово,  неосяжна  душа  народу   -  його  щирість  і  щедрість,    радощі  й  печалі,   труд  і  піт,   кров  і сміх,  і  безсмертя  його.     1-ий  ведучий. Світлоносна!  Ти  завжди  вабиш,   чаруєш,   кличеш на  теплі  й  могутні  хвилі  свої...  Єдина   печаль  переймає,   що  не  вистачить  життя,   аби  переплисти  твій  мовний  океан.  Бо  ти  є  Вічність,    ти  є  Правда,  Добро,   Краса  нашого  народу.   Тож  такою  і  будь,  мово,  вічно.                                                 Поезія  «Наша  мова»  (Додаток  4)     2-ий  ведучий.  Мова  народу  -  поняття  священне.  І  зневажити  її  -   це  не  лише  ознака  безкультур'я,    а  й  бездуховності.  Щоб  наша  мова  буяла  пишним  цвітом,   ми  присягаємо: -                   Любити  й шанувати  рідну  мову! -                   Присягаємо!    (Усі  разом) -                   Берегти й  збагачувати  цей  найдорожчий  скарб.  Присягаємо! -                   Присягаємо! -                   Очищувати  нашу  прекрасну  мову   від  словесного  сміття.  Присягаємо! -                   Присягаємо! -                   Шліфувати  кожне  слівце  калинове. -                   Присягаємо! -                   Присягаємо,   що не  будемо останнім  поколінням,   яке  читає   ''Кобзаря'' в  оригіналі. -                   Присягаємо!        Репліки  говорять   5  учнів.  Слова ''присягаємо''  повторюють  усі  разом.      1-ий   ведучий.  Ось  і  завершилося  наше  свято.  Хотілося,   щоб   від сьогодні  ви  залишили  в  своєму  серці  хоча  б  одну  краплину  любові  до      рідної   мови,   щоб  ви  завжди  пам'ятали  про  те  багатство,   яке  є  в  кожного  з нас,  і  багатство  це  - наша  рідна  мова.        Свято  завершується  піснею  '' Україна''  Т. Петриненка. Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови        Моя країна — рідна Україна, Яскрава зірка, світле диво з див, Моя країна — м'ята і калина,  Земля, яку наш Бог створив і освятив. Умив джерельною і чистою росою Прикрасив квітами, красу їм передав. Підніс високо сонце над рікою І місяць золотий за обрієм сховав. Люблю тебе, прекрасна Україно, Волошки в житті, яблуневий цвіт. Смереки в горах та стрункі ялини... Для мене це найкраще — це мій світ! Пісня «Сонячно мріями квітне»  Учитель.   Як стверджував відомий український письменник Панас Мирний, «найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття». Тому сьогоднішнє наше свято ми присвячуємо рідній мові. Бо саме завдяки їй ми об'єдналися в один народ, в одну націю.   Яка ж багата рідна мова! Який чарівний світ у ній! Вона барвиста і чудова, І нищити її не смій. Вона про все тобі розкаже, Чарівних слів тебе навчить, Усе розкаже і покаже. Як правильно у світі жить. 2. В ній стільки слів, що й не збагнути, І приказок, і порівнянь А мову знаючи, здобути Ти можеш просто безліч знань. То ж мову вчи і прислухайся. До того, як вона звучить. І розмовляти так старайся, Щоб всім хотілось її вчить. 3. Вона ж у нас така багата, Така чарівна, як весна І нею можна все сказати І найрідніша нам вона. Учитель.   21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Ведуча.   Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Ведучий.         Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?  Коли до серця крадеться тривога,— За долю України я боюсь,— З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь. Прошу для України в Бога щастя І захисту для всіх її дітей. Пісня «Вдалині за річкою срібний зорепад» А мова українська, мов причастя, Теплом своїм торкається грудей... О Боже мій, Великий, Всемогутній, Мою вкраїнську мову порятуй. І в світлий день пришестя, день майбутній Вкраїні Царство Щастя приготуй. Коли до серця крадеться тривога,— За долю України я боюсь,— З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь.  ВЕДУЧА  Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. ВЕДУЧИЙ Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.     Пісня «На нашій Україні і небо голубіше»             Мово рідна, слово рідне,          Хто вас забуває,          Той у грудях не серденько,          Тільки камінь має…          У тій мові ми співали,          В ній казки казали,          У тій мові нам минувшість          Нашу відкривали…  Мова кожного народу неповторна і — своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов’я. На своїй природній мові І потоки гомонять; Зелен-клени у діброві По-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову, Колосисту — на віки — Українську рідну мову В дар мені дали батьки. Берегти її, плекати Буду всюди й повсякчас,— Бо ж єдина — так, як мати,— Мова в кожного із нас.                 Пісня «Українська мова, мова барвінкова» (На сцену виходить дівчина - «Україна».) На якій б не розмовляла мові, Але рідною найбільше дорожи. Бо у домі, де чекають всі тебе з любов'ю, Ти привітне слово кожному скажи.  А найбільше буде рада мати, Що привчила змалечку до мовної краси. Мелодійне слово на порозі в рідну хату З серцем і душею у гармонії неси.  Поважаю всі на світі мови, Але українську понад всі люблю! Бо такої задушевної і ніжної вимови В жодній з них не відчуваю, не вловлю Любіть цю мову — мову українців справжніх, Мелодію душі у серці не згасіть! Велику силу має мова ця відважна — Це світло мудрості у світ життя несіть!   Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав. Учні    (по черзі читають текст)  •Слово тихе, а громом гримить із сивих століть і пробиває тюремні мури, не дає заснути в дні сущому, бо для вічності вимолене душею.  •Слово сяйливе, бо із сонця благословилося. •Слово вічне, як вічна під небесами його матінка — Земля. •Слово пророче, бо світить Україні крізь морок віків і воєнні дими, темінь неволі й пелену сліз, як усміх дитини. •Слово живе, бо зродилося в любові. •Слово сильне, бо зросло на вірі.  •Слово віще, бо несе під серцем надію, як життя. •Слово чесне, бо освячене правдою. •Слово заповітне, бо покликане здобути волю. Ведучі    Рідна мово! Світом ти визнана за одну з наймилозвучніших. Тисячі українських пісень чарують серця людей своєю красою і неповторністю. Я із калини сопілку зроблю, Щоб розбудити ранкову зорю. Мову свою усім серцем люблю,  Нею співаю і говорю, Мовою рідною славлю я день, Працю і хліб, що лежать на столі.  Скільки звучить українських пісень В рідних куточках святої землі. Мово прекрасна моя, не мовчи! Звучить українська пісня у виконанні учнів «Від Києва до Львова»   Слів у мові мільйон – вибирайте найкращі  Говоріть, як колись вас навчала матуся, Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, Не тримайте слова, віддавайте комусь.  Щиро так, м'яко так починайте казати, Як воліла б відкритися ваша душа, Може, хочеться їй у словах політати, Привітати когось, а чи дать відкоша. Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграє. Зрозумілі, вагомі й усі вони наші — Мелодійні, дзвінкі, українські слова. Ведучі    Наша мова сягає своїм корінням у глибоке минуле. Ще в ХV-ХVІІ ст. судове й державне листування велося українською мовою. Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї (близько 40 країнах світу). Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США. Ми з нею відомі усюди, Усе в ній, що треба там, є, А хто свою мову забуде, Той серце забуде своє. Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова, Живе український народ.               Пісня «Де сяє сонце золоте» Ведучий Шлях її — це тернистий шлях боротьби. Перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, і ганебний із найганебніших Емський указ 1876 р., які забороняли друкувати книги українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчення української мови... Ти все знесла: насмішки і зневаги, Бездушну гру ворожих лжеідей, Ти, сповнена любові і відваги, З-за ґрат летіла птахом до людей. Ти наш вогонь на темнім полі битви, Невинна кров, пролита в боротьбі, Тебе вкладаєм тихо до молитви І за спасіння дякуєм тобі. Ведуча. Злі люди глумилися з нашої мови, принижували її, забороняли, але вона вистояла і сьогодні звучить гордо і крилато.  Мово рідна, слово рідне! Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має Як ту мову можна забути Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила? От тому плекайте, діти, Рідненькую мову І учіться говорити Своїм рідним словом.           Пісня «Батьківська мова» Ведучий.  Любов українського народу до своєї мови знайшла відображення у прислів'ях, приказках про рідну мову. Птицю пізнають по пір'ю, а людину по мові.  Без мови немає народу. Пуста мова не варта доброго слова. Хто своєї мови цурається, хай сам себе стидається. Обминаймо чужинні слова кострубаті,  Що до нашої мови зухвало повзуть. Говорімо, почуваймося, наче на святі, І натхненні слова радість всім принесуть. Говорімо про любов і про віру у щастя,  Уникаймо мовчання, нудьги і ниття, Говорімо, хай в розмові слова веселяться, Говорімо і продовжуймо мові життя.  Слова, слова… Вони в собі всі різні: Тривожні й тихі, радісні й сумні; Є терпеливі, є жорстокі й грізні, Лукаві й чесні, мудрі і смішні… Ведучий. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Без мови ми - ніхто, а маючи свою мову - ми нація, горда і незалежна. Ведучі Є в нашій мові те, що не вмирає — Тепло любові, пам'яті, надій. Із гумором співдружна Україна, так сміємось на здоров'ячко у ній.  Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»  Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двай-цік первому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч дев'ятий...  Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі сімнадцятий рік. Ех... І коли до тебе розум постукає? Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.  Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною. Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать! Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи... Палажка. Що це ти мені махаєш? Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати. Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пиро-жено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити. Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов. Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!                              Ведуча   Ось і підійшло до кінця наше свято. Перш за все я хотіла б подякувати вам, дорогі діти, за те, що ви так гарно підготувалися до цього свята. І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.  Мово рідна! Мово невмируща! Нездоланна в просторі віків! Ти потрібна нам, як хліб насущний, Як дарунок вічний прабатьків. Знаю: вороги не раз топтали Нашу мову упродовж віків, «Рідні» доморощені вандали Поклонялись мові чужаків. ...Той, хто рідну мову забуває, Всіх продасть: і матір, і дітей. Той Вітчизни рідної не має І повагу втратить у людей. Читець. То ж вивчайте рідну мову Вже тепер з маленьких літ. Українське наше слово Хай звучить на цілий світ! Хай лунає мова в світі Повна сили і тепла, Не цурайтесь мови, діти, Не замутьте джерела!  Рідна мово моя українська, В світі гордо, натхненно звучи! Волелюбна моя, материнська, Мово рідна моя, не мовчи!                                                                                       Пісня « Мова єднання» Хай же світлою буде дорога Серед різних нелегких доріг... Ми звертаємось нині до Бога, Щоб тобі, мово, він допоміг. Матір Божа, свята і єдина, Дай нам щастя, любові й тепла! Щоб квітуча моя Україна Рідну мову, як стяг, підняла. Будь прихильною, Матінко Божа! Жити праведно в світі навчи! Щоб світила нам зірка погожа.       Ми є нащадки гнівного Тараса, Його терни торкнулись наших тіл. Народ возвести в націю — не в расу Огненним словом Велетень хотів... Встеляймо кручу пам’яті щоденно Освяченими вітами верби: Держава наша буде суверенна, Коли відчуємо себе народом ми. Пісня « Мово моя!» П. Дворського                            ‘’Я син  народу,   що  вгору   йде’’     Мета:   поглибити   знання     учнів    про     життєвий     і    творчий     шлях                письменника;                розвивати   творчі  здібності,   пам’ять,   увагу;                виховувати  любов  і   пошану   до  творчості  Каменяра. Обладнання:    портрет   І. Франка,   прикрашений    вишитим    рушником,                             цитати  з  творів,  висловлювання  про  поета.                                                    Хід  уроку    Вступне  слово  вчителя.  Дорогі   діти,   учителі,   батьки!  Сьогодні  ми  зібралися,   щоб  глибше   пізнати    життєвий  і   творчий  шлях  провісника    возз’єднання  українського  народу,   визначного  діяча  нашої   культури     І.Я. Франка.   За   40  років  свідомого  життя   він  написав  близько  6  тисяч  праць  різних  жанрів.   Мало  хто у  світовій  літературі  може  зрівнятися з  ним  у  творчих  звершеннях.     Учень  1.  Іван   Якович  Франко  народився  27  серпня  1856  року   в селі  Нагуєвичі  на  Дрогобиччині  в  сім’ї  коваля.   Батько  був  людиною   неабиякого  розуму  й   непересічного  таланту.   Мати,   Марія   Кульчицька, мала  гарний голос і  знала  безліч  казок  та  легенд.  Улюбленим  місцем  Яся  (так  його  називала  мати)   була  батькова  кузня.          Учень   декламує  вірш  ‘’Вічний  революцйонер’.’        Учень  2.  Іван  Франко  ріс  розумним,    роботящим  та  допитливим  хлопцем.  Цілий  світ  відкривався   Іванові  у  батьковій  кузні,   що  стояла на  околиці  села.         Учень  декламує  вірш  ‘’Гріє  сонечко’’.         Входить  малий  Іван  Франко (розмірковує) . -Чому  сонце  маленьке,    коли  казали,   що  воно  велике? -Чи  в  небі  вирізана  така  маленька  дірка,   і  через  те  не  видно  цілого  сонця? -Про  що  шепоче  листя   на  осиці? -Про  що  розмовляють  між  собою  лісові  звірі?     Учень  3.  У  батьковій  кузні  слухав  Іван  розповіді  селян  про  тяжку  працю,  злидні  та  неврожаї,    бачив  нужденних  заробітчан   з   Борислава.  У  дитячу   душу  глибоко    западало    побачене  й  почуте.    Тут  ще  малим  хлопцем  зрозумів  він,   як тяжко  живеться  простому  люду,   тут  він   дізнався,   що  є  пани  й    бідняки,   вперше  усвідомив,  що  за кращу  долю  треба  боротися.     Малий  Іван    Франко  (зі  свічкою  в  руках)        ‘’На   дні  моїх  споминів    і  досі  горить  той  маленький,    але  міцний    огонь… Се   огонь  у  кузні   мойого  батька.   І  мені   здається,    що   запас  його    я  взяв   дитиною    в  свою  душу  на  далеку   мандрівку  життя.  І  що  він  не  погас  і   досі’’.  (Малий  Іван  виходить  зі  сцени).     Виходять  учні  у  національному  одязі  і  розповідають  біографію  письменника.   (Перегляд   слайдів)   -Іван  Франко  навчався  в   сільській школі  у  сусідньому  селі   Ясениця     Сільна,     а  пізніше  у  Дрогобицькій  школі,   згодом  -  у  гімназії.   Був  одним  з   перших  учнів,   жадібно  читав  усе,    що  потрапляло  йому  до  рук,   на  останні   гроші  купував  книжки,  збирав  власну  бібліотеку. -Учень  Франко  на  відмінно  навчався  сам,     допомагав  у  навчанні  друзям,    записував  усну  народну  творчість.  Саме  у  гімназії    з’явилися  на  світ  перші  літературні  твори  письменника. -Склавши   на  відмінно  іспити  на  атестат  зрілості,    І. Франко  вступив  до   Львівського   університету    на  філософський   факультет.    Він  активно  включився   у  студентське   життя,   став  співробітником    журналу  ’’Друг’’,  навколо  нього  завжди  групувалася  талановита  студентська молодь. -Здобувши   університетську  освіту,    письменник  поїхав  до  Відня,   де  одержав  ступінь  доктора  філософії.   Він  мріяв  про  посаду    викладача  Львівського  університету,    але  реакційні  кола   Галичини    зробили  все,   щоб   не  допустити   ’’політично  ненадійного’’  Франка  до   університетської    кафедри. -Обставини  життя  І. Франка    були  надзвичайно  складними.  Три  арешти   й  ув'язнення  довелось  пережити  Франкові,    злиденним  було  життя  його  родини.  Але  ніщо  не  могло  зламати його  сили,    його   духу,  його  любові  до  свого   народу.   Одна  за  одною  виходили    збірки  його  творів. -Його  працездатності   могли  б  позаздрити  навіть  найзатятіші  книгомани і  вчені.   16-18  годин    на  добу  за  письмовим  столом,    з  олівцем  у  руці  і  обов’язково  поруч  з  книгою.  Глибокі  і  різнобічні  знання,   досягнуті  шляхом  великого  труда,    дали  йому  право  стати  у шеренгу  визначних  творців  науки,   літератури,   культури. -Після  Тараса  Шевченка  в  українській  літературі   не   було  постаті  такого  масштабу  як  І. Франко.  Називаємо  його  Каменярем,   який  проклав  рідному  народові  шлях  у  краще  майбутнє.  Називаємо  його  титаном   праці,   що   високо  підніс   українське  слово.  І  пишаємося  тим, що  живемо  у  краю  Великого  Каменяра.           Учень  5.   Іван  Франко  -  це  безмежна  країна,   яка   досі не  має  своєї  наукової  карти.  Є  в  ній  місцевості,   дороги,    добре  знані  кожним  зі  шкільної  парти.  Але  є  околиці,    у  які  спробуємо  зазирнути  й  ми,   подорожуючи  разом  із  героями  його  творів,   щоб    глибше  зрозуміти  неповторний  світ  Франка.    Учень  6.   У  літературній  спадщині  Івана  Франка  помітне  місце  посідають    казки  для  дітей.   Велика  група  казок  про  тварин  об'єднана  письменником   спільним  заголовком  «Коли  ще  звірі  говорили».       Учень  1.  Герої  його  казок  -  це  хижий  Вовк,   мудрий  Їжак,    хитра  Лисичка,  дурний  Осел…  Але  ’’говорячи  про  звірів,    -  каже  Франко,  -казка   одною  бровою   підморгує   на  людей,    немов   дає   їм  знати:   -Та  чого   ви,    братчики,   смієтеся?  Адже   се  не про    бідних   баранів,   вовків  та  ослів  мова,   а  про  вас  самих   з  вашою  глупотою,    з  вашим  лінивством,    з  вашою   захланністю,     з  усіма  вашими  звірячими   примхами   та  забагами’’.     Тож  уважно   дивіться,  чи  впізнаєте  кого  в  алегоричних   образах  Лисички  і  Журавля.                 Інсценізація  казки  «Лисичка  і  Журавель»      Автор:        Лисичка  з  Журавлем   у    велику  приязнь  зайшли,  навіть  десь  покумилися.  От  Лисичка  і  кличе  Журавля  до  себе   в  гості.     Лисичка:     -Приходи,   кумцю!   Приходи,   любочку!   Чим  хата  багата,    тим   і  погощу.         Автор:     Іде  Журавель   на  прошений  обід,    а   Лисичка  наварила  кашки  з  молочком,  розмазала  тонесенько  по  тарілці  та  й  поставила  перед   кумом.      Лисичка:       -Живися,   кумочку,  не  погордуй!  Сама  варила.       Автор:       Журавель   стук-стук  дзьобом  по  тарілці  -  нічого  не  спіймав.       А  Лисичка  тим  часом  лиже  й  лиже  кашку,  аж  поки   сама  все  не    з’їла.  А  коли  кашки   не  стало,   вона  й  мовить:        Лисичка:     -Вибачай,   кумочку,  більше  не  маю  тебе  чим  гостити.         Журавель:      Спасибі  й  за  те.  А ти  б,   кумонько,   до  мене  завтра  в  гості  прийшла!         Лисичка:        -Добре,    кумочку,    прийду,   чому  не  прийти…          Автор:          На  другий   день   приходить  Лисичка,    а  Журавель  наварив   м’яса,  бурячків,    квасольки,   картопельки,    покраяв   усе  те  на  дрібні  шматочки,   зложив  у  високе  горнятко  з  вузькою  шийкою   та  й  поставив  на  столі  перед  Лисичкою.       Журавель:   -Живися,   кумонько! Не  погордуй,  моя  люба,  -  припрошує  Журавель.        Автор:        Нюхає   Лисичка  -  добра  страва!    Встромляє  голову  до  горнятка  -  не   йде  голова!    Пробує    лапою  -   годі  витягнути.  Крутиться   Лисичка, заскакує    відти  й  відти   довкола  горнятка   -  нічого  не  порадить.   А   Журавель  не  дармує.   Дзьоб-дзоьб     у  горнятко  та  й  їсть  собі  шматочок   за  шматочком,  поки  всього  не  виїв.       Журавель:     -Вибачайте,   кумонько,   чим  хата   багата,    тим  і  рада,  а  більше  на  сей  раз  нічого  не  розстарав.      Автор:       Розсердилася  Лисичка,   навіть  не  подякувала  за   гостину.  Вона,   бачите,    думала,   що  наїсться,   а  тут  прийшлося  додому  йти,  облизня  спіймавши.  Відтоді   й  зареклася  Лисичка  з   Журавлями  приязнь  водити.     Учень  2.  З  теплим  сердечним  почуттям,  з  батьківською   любов’ю  писав   Іван  Франко  про   дітей.   Письменник  написав  цілий  ряд  оповідань,    героями  яких  є   сільські   діти.   Ці   оповідання   постали  на  основі  його  власних  спогадів про   дитинство,  роки  навчання  в  сільській  і  міських  школах  і  мають  автобіографічний  характер.     Учень 3.  У  творчому  доробку   Івана  Франка  такі  оповідання: «Малий  Мирон»,  «Олівець»,   «Історія  кожуха»,   «Мій   злочин»,   «У  кузні»,  «Під   оборогом»…  І  ми  зараз  повернемось  у  школу  часів  письменника.  До вашої   уваги   інсценізація    оповідання   «Грицева  шкільна   наука».                     Інсценізація  III   і  IV   розділів    оповідання     Учень  4.  Полум'яною   синівською   любов'ю   Іван  Франко  любив  рідну  Україну.  Він  присвятив  їй  не   тільки  перлини своєї  поезії,   а  й  усе  життя.   (Декламування   поезії   «Моя  любов»).           Звучить  пісня  про  Україну        Учень  5.  Іван  Франко  і  пісня  -  невіддільні.   Лагідна  неньчина  пісня, дзвінка   пісня  батькового  ковальського  молота,    пісня   лісу  і  річки,  пісні  рідного  краю,   народжували  у  серці  поета   все  нові  і  нові,    уже  власні  пісні-вірші.   Поезія  Івана  Франка  -  це  воістину  пісня,    народжена  у   глибинах  його  пристрасної   і  щедрої   душі.        Учень  6 Пісне  моя,   ти   сердечна   дружино, Серця   відрада     в   дні   горя   і  сліз, З   хати  вітця,    як     єдинеє   віно, К  тобі  любов   у  життя  я  приніс. Тямлю  як  нині:   малим  ще   хлопчиною В  мамині  пісні  заслухувавсь  я: Пісні  ті  стали  красою  єдиною Бідного  мого  тяжкого  життя.     Учень  1.  Франкові  пісні  -  це  тиха  зажура і  спалах  сердець,   що  кохають,    це  жмутки    зів'ялого  листя,   що  летять-осипаються  над  чиєюсь   долею.       Звучить  пісня  «Ой   ти,  дівчино,   з  горіха   зерня»:  сл. І.Франка, муз. А.Кос-Анатольського.     Учень  2.  Іван  Франко  був  завзятим  етнографом.  Збирав  і  записував  багато  матеріалів  з   уст  народу:    казки,    пісні,    приповідки,   порівняння,  заклинання,   різні   обряди   і  не  лише  у  Нагуєвичах,   але  й  у  сусідніх  селах,    у   Дрогобичі,  на  Івано-Франківщині.      Учень  3.  І  сам  письменник  любив  співати.  «Франко  співав  приємним   баритоновим   голосом, -  писав  Філарет  Колесса,   -  співав  зовсім  просто  і  природно,   так  як   співають  наші  селяни,    без  концертних  манір,   проте  його  спів   чомусь  глибоко    зворушував».    Учень  4.  Але  пісні  Івана  Франка  -  це  і  стогін   люду  у  панському  ярмі,    і  заклик  лупати  скалу,    боротись,  перемагать  і  жить.             Учень  читає  поезію  «Каменярі».    Учень  5.   Вірш   «Не  пора, не  пора»,   покладений   на  музику                    Д. Січинським, став  національним  гімном.       Учень  читає  поезію  «Не  пора,  не пора».    Учень  6.  Франко  жив  і  творив,    випереджаючи  час.  Велика   філософія  життя,    розгорнена  у   творах  Івана  Яковича,   до  кінця  ще  не  збагнена.   Як  актуально  і  сьогодні   звучать  слова  Каменяра!    Як  не  вистачає  нам  Великого   Мойсея!      Учень  декламує   вірш    «Гримить!»      Учень  1.  З  листа  до  Нобелівського  комітету,    написаного  професором,    доктором    філософії   Йосипом  Застирцем:   «Цей  видатний  поет  і  прозаїк,   Великий   Провідник   свого  народу,   міжнародний  геній  заслуговує,   щоб  славна   Королівська   Академія  нагородила   його  Нобелівською  премією».    Учень  2.   Цей  лист,  написаний  1915  року,    надійшов  до  Стокгольма  вже   тоді,   коли  список   лауреатів  Нобелівської   премії  1915  року   вже  був   затверджений.  У  1916  році  кандидатура   Івана  Франка  не  розглядалася,   оскільки  в   травні  цього  року  український  поет  помер,   а Нобелівську  премію   посмертно  не  присуджують.      Учень  3.  До  130-річчя   від  дня   народження  І. Франка  директор  департаменту    в  ЮНЕСКО   відзначив:   «Ніколи  не  чекав,  що  людина  за своє   життя  може   стільки  написати.  Уявляєте,   коли   до  нас  у  секретаріат  почали   заносити  томи  І. Франка,   я   думав,   що   їм  кінця  не   буде.  П'ятдесят     томів.   Україна   може   перед   усім   світом  пишатися  такою   геніальною   людиною…»         Учень  читає  поезію  «Не  люди  наші  вороги».      Учень  4.  Багатогранність  таланту  І. Франка  більш  ніж  дивовижна.  В  одній  особі  поєдналися   поет,   прозаїк   і  драматург,  перекладач  і  літературний  критик,   історик   і   теоретик   літератури,   філософ, фольклорист,    мовознавець,   етнограф   та  економіст,   один  із  найважливіших  політиків   Галичини   кінця  XIX – початку  XX  століття.   Учень  5.  «Ми  не   можемо  назвати,   мабуть,   жодної   ділянки   людського   духу,   в  якій  би  не  працював  І. Франко  і в  якій  він   би  не  був  великий»,  -  так  високо  оцінив   діяльність   нашого  талановитого  краянина   Павло  Загребельний.           Учень  читає  поезію  «Немає   друга  понад    мудрість».     Учень  6.  Складною  і  тернистою   була   життєва  стежина  Івана  Франка.  Доля  не  проявляла   до  нього  милосердя.  Письменник  пережив  смерть  сина  Андрія,    згодом  його   здолала   хвороба.   Але  Франко   зумів  вистояти.   Очевидно,    його  врятувала  праця,  у  яку  він  поринув  з  головою.        Звучить  пісня  «Час  рікою  пливе».    Учень  1.  У  1908  році  Франко  тяжко  захворів.  У  поета  була  тяжка  форма  поліартриту.   Почався  параліч   рук,   але  письменник  не  припиняв  працювати. Він,  як  тільки  міг,  боровся з  хворобою.  28  травня  1916  року  о  16  годині  Франка не  стало.        Проведення  літературної  вікторини  «Життєвий  і  творчий  шлях             І. Франка» 1.Місце  народження  Франка.  (Нагуєвичі) 2.Рік  народження   поета.  (1856) 3.Ким  був  батько  письменника?  (Ковалем) 4.Ім'я  матері   (Марія) 5.1875  року  Франко  стає  студентом…  (Львівського  університету) 6.Факультет,  на якому  навчався.  (Філософський) 7.Скільки  разів  був  заарештований?  (Тричі) 8.Хвороба  Франка.  (Поліартрит) 9.Назва  збірки  казок  про  тварин.(«Коли  ще  звірі  говорили»). 10.Коли  помер  І. Франко?  (28  травня  1916  р.)      Учитель.  Якщо  духовне  життя  народу  порівняти  з  багатою,   розлогою  кроною,   то  постать   Каменяра  -  це  міцний  стовбур,   який понад  40  років  тримав  на  собі  цю   крону.  Його  називали  академією в   одній   особі,   бо  перу  Франка  належить  близько  5   тисяч   праць  різних   жанрів.  Найповніше  видання  їх  в  Україні  -  50  томів,   але  все  написане   Каменярем   не  вміститься,   мабуть,  і 100  томах.      Хочеться  завершити  наш  урок  словами  М. Рильського:   «Іван  Франко  -  це  розум  і  серце  нашого  народу,   мука   і  передчуття  щастя  України.  І  ми  гордимося  тим,  що така  людина  належить  до  нашого  народу,   що Франко  жив  і  працював  лиш  заради   слави  і  кращого  майбутнього  України.        Звучить  пісня  на  слова  І. Франка  «Не  пора,  не  пора».