Уроки позакласного читання

                                                                                                                

Тема.    Син калини,  Князь  роси

Мета:    ознайомити  учнів  з життям   і    деякими     рисами    творчості    поета,

               виховувати  у    них  національну  свідомість,   показати,  якою  ворожою

               була  чесній, відданій  народові  літературі  тоталітарна  система.

Обладнання:  афористичні вислови  з  творів поета,  виставка  творів

Девіз  уроку:                                              Живу  тобою,  Україно.

                                                                                                   Т.  Мельничук

                                                  Хід  уроку

   Вступне  слово  вчителя

       Важкою  була  історична доля  українського  народу,   страдницький  був  і шлях  нашої  літератури.  Її,   як  і  нашу мову,   переслідували,   навіть  забороняли.  Особливо  жорстоко  робила  це  російська  царська система  та  її  спадкоємець  -  Радянський  Союз.  Згадаймо  долю  Шевченка,   Грабовського,   Франка...  Сотні  українських  письменників  були  знищені за часів  радянського  режиму,   серед  них  наші  краяни   Василь  Атаманюк,  Дмитро  Загул,   Мирослав  Ірчан  та  інші.  Жертвами  стали  Антін  Крушельницький  та  його  сини,   які  часто  були  на  Гуцульщині,   писали про неї.  Загинув  у  затінках  НКВД  видатний  письменник‚  що  з  любов'ю  писав  про  наш  край   –  Гнат  Хоткевич.

      Через  радянські  тюрми  й  концтабори  пройшли  уродженці  Гуцульщини‚ або  ті‚  що  писали  про  неї   –  Дмитро  Гриньків‚  Ігор  Калинець‚   Остап  Луцький.

       За  неповними  даними  всього  за  часів  комуністичного   режиму  було  репресовано 476  українських  письменників‚    критиків‚   літературознавців‚  з  них  убито‚  замучено  на смерть  чи  доведено  до  самогубства    254  чоловік.  Страхітливі  цифри   – таких  жахливих  переслідувань  літератури  не  знала  історія.

      Вже  давно‚   коли  почалась  так  звана  перебудова‚   в  радянських  концтаборах  загинули   Василь  Стус‚   Олекса  Тихий‚  Валерій  Марченко. До  цього  переліку  мучеників  занесено  і  ім’я  Тараса  Мельничука‚   який понад  усе  любив   Україну  та  її  чарівний  куточок   Гуцульщину‚   за   що  був  жорстоко  покараний  комуністичною  системою.

       В  яких    умовах  зростав  поет‚   як  формувався  його  характер‚   переконання   ми дізнаємося‚  коли  познайомимося  з  біографією  письменника.

    (3  учні  розповідають  біографію  письменника).

      Вчитель  продовжує:

     Страдниицьким  було  життя Т. Мельничука.  Але  й прекрасним  своєю  чесністю,   прямотою   та  незламністю,    своєю  вірністю  Україні.  Вчімся  цього  у  поета!

      Перш  ніж  перейти  до  ознайомлення   з  поезіями  Мельничука,   я  зверну вашу  увагу  на  деякі  особливості  її  форми,   які  іноді  бентежать   читача.  Часто  у  нього  не  бачимо   звичних   строф,   відсутній  класичний  розмір,   рядки  наче  рвані,   немає  римування.   Нерідко  вірші  зовсім  без   пунктуаційних  знаків,   а власні  назви   пишуться  з  малої  букви.  Любить  поет   асоціативні  образи,    значення   яких  не  завжди  схопиш  з  першого  разу.  Та  все  це  не  заважає   його  поезії  бути  надзвичайно  щирою,  емоційною,  вона  сильно  впливає на  почуття  читача  й  слухача.  Для  ілюстрації  складності  поетики  Т. Мельничука  розглянемо  вірш,  що  дав  назву  збірці   «Князь  роси».

                                        Я  князь  роси

                                       я  знаю

                                       трави  міцно

                                       прикуті  ногами

                                       до  галери  степу

                                       море  –  босе

                                       писана  земля

                                       розколота  кров‘ю

                                      а  над  гранітами

                                      душа  морозу

                                       плаче  квітами.

     Звернімо  увагу  на  образи  вірша:  земля,   розколота  кров'ю,  степ-галера‚   до  якої‚   як  каторжники,   прикуті  трави;   босе,  беззахисне море,  плаче  навіть   «душа  морозу»,  здавалося  б,  холодного  і  нечутливого.  На  прикованій  ногами  траві   –  роса‚   і  ось  ліричний  герой   –  її  князь;   це говориться  з  іронією:  яке  то  вже  панування  над  росою  на  прикутій  траві.

    У  цілості  бачимо  не фотографічне  відображення  дійсності,   а  картину вражень  ліричного  героя  самого  поета  від  трагічної   дійсності,   в  якій  панує  насильство,  неволя,   рабство.  Він  беззахисний у  цих  обставинах,   але  не  кориться,   не  занепадає,   залишається  і  в  рабстві  аристократом  духу:   він  -  князь!  князь  роси  -  а  що   може  бути  беззахисніше,   а  водночас   чистіше  і прекрасніше  від  роси?

      Значно  зрозуміліший   інший  образ   – “Син  калини”‚   калина  асоціюється  з  Україною‚   отже‚  ліричний  герой  називає  себе  сином  України.  Таку  поезію  називають  асоціативною.

       Ми   розглянемо  сьогодні  лише  два  мотиви  поезії  Мельничука:  мотив  доброти  і мотив  любові  до  Батьківщини.

       Поет,  якого  влада  оголосила  невиправним  злочинцем,   був  людиною  високої  чутливості,    він  прагнув  доброти,   любові,   ласки,   справедливості.  Його  боліло  зло,  що  спричиняло  горе  людям.

                       Поки   на  світі  є  горе  й  тумани  -

                       Буду  увесь,  мов   роз'ятрена  рана.

                       Поки  не  всі  у  добрі  і  теплі  -

                       Щастя,   забудь,  що  я  є  на  землі.

       Він закликав  усіх бути  добрими,  ніжними.  Учениця  читає  вірш  «Будьмо  ніжними».

                     Не  соромлюсь  бути  ніжними,   ласкавими, 

                                                                              привітними

                     З  птицями,  деревами  і  квітами.

                     Матерям  стискаймо  руки

                                                        з  виснаженими  венами

                          І  цілуймо  їх,   цілуймо,

                                                       хоч  і  не  заведено.

                         Наша  теплота  - незбіднена,

                                                        нездрібнена, -

                         Як  озон,  як  хліб, як  честь

                                                        потрібна.

                          Будьмо   -  всі!  -  тепла  і доброти

                                                         джерелами,

                          Не  вергаймо  з-за  дрібниць

                                                          громи.

                          Будьмо  ніжні  з  птицями,

                                                          деревами

                          і  -  з  людьми.

        Панівною  в  поезії  Т.  Мельничука  є   любов до  рідного  краю,    до  гуцульської  землі  і  її  великої  матері  –  України.  Він  відчуває    себе  її  сином‚   відчуває  її  любов  до  себе‚   незважаючи    на  жорстоке  життя.

                Вірш  “Мене  сонце  несе”

                Мене  сонце  несе‚

               Мене   вишні  несуть

               На  руках  білосніжних‚

               бо  я  схожий  на  радість‚

               бо  я  схожий  на  сум‚

               бо  я  вічно  шукаю  ніжності.

               Певно‚  я  син  калини‚

               певно‚  я син  пшеничного  колоса  –

               де   б  я  не  був  – пізнаю  Україну

               як  кохану  свою‚

               по  голосу.

               Мене  люблять  сади‚

                Мене  люблять  плуги

                і  кедрини  зеленокосії

               Це‚  напевно‚   тому‚

               що  я  виріс  під  Косовом.

         Поет  дуже  глибоко  відчував‚   що  його  рідна  земля  є   часточкою  України.  Не  забуваймо‚   що  чужоземні   поневолювачі  впродовж  століть   намагалися  порвати  духовні  зв’язки   між  гуцулами  і   “Великою  Україною”.  Цього  їм  не  вдалося  зробити.

        Звучить  поезія  “Така  Гуцульщина”.

          Така  Гуцульщина!

          Тут  все   співа.

          Про  волю  –  птаха‚   про  косу  –  трава.

          Про  горе  матері  –  мальована  трембіта‚

          Про  чорного  джмеля   –   черемха  біла.

          Гуцулка  древня  журними  губами

          Співа  про  Довбуша  й  червону   його  барду‚

          Струмок-джигун   –  про  море  сиве‚

          Барвінку  синь  –  про  жовть  осінню‚

          Вітри    –   про полонину‚     ніч  –  про  днину‚

          А  кожне  серце  –  про  Україну.

        Відчутно‚   як  у  його  поезії  мріє  синій   і  золотий  кольори‚   оживає  відгомін  народних  дум.

         З  болем  бачив  поет‚    як  поневіряється  народ  на  своїй  прекрасній  землі  і  говорить  про  це  одверто‚   за  що  карали  його  по  в’язницях  і  концтаборах.

           Учень  читає  поезію   “І  стала  земля  для  гуцулів  мукою”.

       З ряду  віршів  постає  моторошна  картина  національного  та  морального  занепаду  людей  в  умовах  російсько-комуністичної  імперії.

            Вірш  “Так  і  живем...”

       Горем  і гнівом  пройняті  рядки‚  в  яких  мовиться  про  тюрми  й  концтабори.  Один  із  віршів  має  назву  “Свідчення  останнього  гетьмана”.  Але  хоч  у  ньому  згадуються  і  гетьмани‚  і  гайдамаки‚  ми  розуміємо‚  що  йдеться  про  радянську  дійсність.  Ось  цей  вірш.

              Виводять  знов  на плац  мужчин.

              Дроти  і  пси  (немов  міністри)

             Мовчиш,  Росіє?

                                    І  мовчи?

            Точи,  точи  на  себе  вістря!

            А  ви,  кати-наглядачі,

            Всія  Росії  палачі,

            Не  мучте  -

                             краще  нас  повісьте...

            Чи  розстріляйте...

                                          так  простіше!  -

             і єресь  випаліть  огнем!

             ... Десь  на Вкраїні   квітнуть  вишні,

             Й повстанців  - 

                                  гайдамаків  піших

              Волочить  бусурмен 

              конем.

        Де  б  не  перебував  поет  -  а  його  доля  кидала  і  в  Комі,   і  в  Красноярський  край,   і  в  Мордовію   –  він  завжди  линув  серцем на  Україну‚ вона  була  його  ясною  зорею  в  тюремних  мурах  і  за  колючим  дротом.

          Учень  читає  вірш  “На  Вкраїну  дорога  моя...”‚  а учениця    –  “Не  снись  мені...”

        А  там‚  в  Україні‚    його  особливо  вабила  стихія   рідна‚  Карпати.

        Учні  читають   вірші:  «Стихіє  рідна»,   «А  звідки»,  «Пив  я  воду  з  сорока  криниць».

            Пив  я  воду  з  сорока  криниць,

            Грівся світом   сорока  зірниць.

             То  були  криниці  і   чужі  і братні,

             То  були   зірниці  –  грона виноградні.

             То  були  криниці‚   мов  столітні  вина‚

             Із  землі  –   з самої   серцевини.

             Дякую  криницям  та  ще  й  тому  роду‚

             Де  у  жовту  спеку  пив  я  синю  воду.

            Пив  я  синю  воду‚   синю  і  прозору‚

            Тільки  в  кожній  бачив  –  косівськії  зорі.

            Пив  я  синю  воду  із  криниць  глибинних‚

            А  мені   здавалось  –  вдома  з-під  калини.

        Підсумок.  З  творів‚   які   сьогодні  прозвучали‚   ви  бачите‚   що  передчасно‚   фізично‚   але   не  духовно    зламаний  комуністичною   системою‚   пішов  із  життя  великий  поет  України‚ наш земляк Т.  Мельничук. Лишились   його  твори‚   які  вчитимуть нас  любити  Україну‚   жити  і  працювати  для  неї.

Тема.  Література  рідного  краю.  Творчість  Дмитра  Павличка.    Поет    любові

               й ненависті

Мета:   розширити   знання    учнів    про    життя     і    творчість      Д. Павличка,

              ознайомити  із  провідними  мотивами  збірки  «Любов  і  ненависть»;

              виховувати  любов  до  рідного   краю,    народу,  України.

Обладнання:  портрет    поета,   виставка   творів,  папки   «Література    рідного

                          краю»

Тип  уроку:   урок-подорож

                                               Хід   уроку

I.  Вступне слово  вчителя

      Кожний  визначний  митець  слова  –  справжній  син  своєї   України-матері‚ залишив  нам  свої  одкровення-зізнання  в  любові  до  України‚  до  народу‚  до рідної  мови.

    Саме  таким  є  наш  поет-земляк  Дмитро  Васильович   Павличко‚  якому  ми і  присвятимо  сьогоднішній  урок.

II.  Записування  теми уроку  та  плану  учнями  у зошитах

                                                  План

1.  Подорож  на  батьківщину  письменника.

2.  «Я  син  простого  лісоруба...»

3.  Вірші,  які  оспівують  любов  поета  до України,   до  народу,  до  рідного краю.

4.  Мотив  ненависті в  поезіях  Д. Павличка.

5.  Інтимна  лірика.

III.  Учитель.  У  народі  кажуть,  що ніколи  не  збагнеш  таїни  художнього слова,  поки  не побуваєш  на  батьківщині  письменника.  То  ж  давайте побуваємо  там,  де  народився  поет.

   Учень.   Косівщина  -  це чарівний  край  з буйними  лісами  й  поетичними полонинами,   бурхливими   річками  й  таємничими  стежками.  Це  особлива земля,  де   живуть  династії  майстрів  килимарства  та  вишивки,  ліжникарства й  різьбярства,   ткацтва,   писанки,   виробів  з  дерева,  глини,  бісеру.  Із  покоління  в  покоління  тут  передаються  багатющі  фольклорні  скарби.  Тут  живуть  легенди  й перекази. У  цьому  краї,   в  с.  Стопчатові,    28  вересня  1929  року  в  багатодітній  селянській   родині    народився                                   Д. В. Павличко.  Сталося  це  в  полі  при  копанні  картоплі.

    Учениця.   Земля,   на  якій  народився   і  виріс  поет,   -  мальовнича Гуцульщина,   край  вічнозелених  смерек,   чистих,    як  сльоза,  гірських потоків  і співучих водограїв.   Але  цей   прекрасний  край  був  тоді  під  гнітом панської  Польщі.  «Син  простого  лісоруба...  з   Карпатських  гір»,  хлопчик «у  хаті  рідко  бачив  хліб»,   ходив до  школи   без  чобіт  у  ховав   у  «тихий сором  босі   ноги».

     Учень  читає  напам'ять   вірш   «Я  син  простого  лісоруба...»

     Учитель.  Як  же  впливало  родинне   оточенння  на  світогляд  хлопця?

  Учень.  Мати  –   Параска  Юріївна  Бойчук  –  була  жінкою неписьменною‚  але  мала  прекрасну  пам’ять  і  знала багато  віршів  Шевченка‚ Франка‚   безліч   народних  співанок.  Від  матері  син  узяв  любов  до поезії‚  до  слова   та пісні.  Батько  –   Василь  Миколайович  –  був  чоловіком освіченим‚  працелюбним  та  енергійним.   Перейшов  через  фронти  та  війська Першої  світової   війни.  Брав   участь  у  сільських  сходах‚  виступав  у  ролі народного адвоката‚   відстоюючи   інтереси  покривджених  земляків.   Саме  це і  взяв  син  від  свого  батька.  Від  обох  разом   –  працелюбство.

          Учитель.     Яку  освіту  і  де  здобув  Д. Павличко?

       Учениця.   Спершу  хлопець учився  в  Яблунівській  польській   школі, згодом  у  Коломийській  гімназії.  Школа  була польська,  українська  мова –забронена.  Конфлікти‚  що  у нього   виникали‚  поет  пригадає  згодом  у нотатках  “Про  себе”.  У  1944  році  німці  розстріляли  рідного  брата  Петра.  З осені  1945  до  весни 1946 р.  Дмитро  змушений  був  відсидіти в  Івано-Франківській  тюрмі‚  звинувачений  у  причетності   до  бандерівців.  Тоді вперше‚  схилившись  на  віко  труни‚  Д.  Павличко  вилив  свою  любов  і ненависть  у  ще  дитячі,  незграбні  та  виболені  рядки.  1948  року він  скінчив десятирічку.

     Після  сумнівів  у  виборі  майбутнього  фаху  Д. Павличко  вирішує зайнятись  філософією‚  блискуче  складає  іспити   в  Київський  університет на  філософський   факультет.   Та‚  будучи  галичанином‚  не  зміг  стати студентом  КДУ  і  пішов  учитися  на  філфак  Львівського  університету.  Тут же  навчався в  аспірантурі.  Закінчити  її  не зміг  через  правдиві  й  дошкульні поезії  початку  та  середини   60-х  років.

      Творчість   поета  багата  і  різноманітна.   Сьогодні  ми розглянемо твори‚ які  входять  до  його  збірки  “Любов  і  ненависть”  -  1953  рік  та  збірки “Пахощі  хвої”.  Ця  поезія  адресована  народу‚  що  здолав  стихію  власництва і  темноти.  Перша  книжка  пахла  батьківською  ріллею  і  рясним  пилом  доріг‚ вабила   читача  чистотою  слова‚  зворушливими  картинами  народного  життя.

        Учень  декламує  вірш  “Я народився  на землі...”

         Учениця.   З  малих  літ  милували  око  Д.  Павличка  рідні  Карпати  - високі,   вкриті  буковими  й смерековими  лісами,   гори.  Поет  понад  усе любить  свій  край,   Батьківщину,  народ.  Він  хотів,   щоб  народ  жив  у  добрі та  злагоді,   достатку,   щоб  не  доводилось  нікому терпіти приниження  і знущання.  Про  це  він говорить  у  поезіях  ''Моя  любов'',  ''Добрий  ранок''  та ін.        

   -  Який  висновок  можна  зробити‚  прослухавши   ці  поезії?

        Світ  можна  змінити  чи  перетворити,    але  забути  все,  що  пов'язано  з ним,  неможливо.  Тому  в Д. Павличка   розвинувся,   задзвенів,   зацвів  у  слові рідний  край   зі  смереками  і дубами,   з  мозолистими  долонями  батька,   з ріллею,  що  пахне  залізним  плугом  і  посіяним  зерном.   У  поета  плаче зрубана  ялиця  людськими  сльозами,    йому  жаль  пшеничного  колоска,   який топче  ногами  кохана  дівчина,  бо  той  колосок  виплекали  хліборобові  руки.

         Читання  поезій учнями:  «У  лісі  ялинку  зрубали...»,   «Коли  ми  йшли удвох  з  тобою...»

       Учениця.  З  вершини  життєвого  досвіду  Д. Павличко  оспівав  любов  як найбільшу  цінність  життя.  Любов  -  як  вседержительниця  життя  -  єдиний  і  наскрізний  мотив  інтимної  лірики,   таємниця,   розгадувана  поетом.

        Учні  читають  поезії:

-  «Ти  мене  гуцулом   називала»,

-  «Я  тільки  раз,  єдиний  раз  любив»;

-   «Ти  снилася  мені  щоночі».

        Учитель.  «Поезію   творить  любов,  а  не  злоба.  Ненависть   –  звіряче почуття.   Якщо  в  моїх  творах  присутня  ненависть‚   то  це   означає‚  що  я жив  у  жорстокі  і  складні  часи»,  –  писав  Д. Павличко  у  слові  “Про  себе”.

       З ряду  віршів  постає  моторошна  картина  національного  занепаду‚  де українець  зрікається  своєї  мови  рідної‚   роду‚  народу.  Про  це  з  великим болем  у серці  говорить  поет  у  віршах   “Ти   зрікся  мови  рідної”‚ “О  рідне слово‚  хто  без  тебе  я?”

       -  Читання  віршів.

       Учитель.  Дійсно,   хто  забув  свій  рід,  свою  мову,  якою  матінка  вчила говорити,   свій  отчий  поріг,   той  втратив  все.  Ми  гордимося  тим,  що  наш поет-земляк  через  все  своє  життя  проніс   любов  до  Гуцульщини,   до рідного села,  в  якому  народився.  З  великою  любов'ю,   гордістю  і  шаною він говорить  про це  у віршах  «Іду  по  рідному  селу»,   «Моя  спопілка»  та «Франківщино!  Моя  ти рідна  земле...»

     -  Який  висновок  можна  зробити,  прослухавши  ці  поезії?

      Учень.  Д. Павличко  любив  любив  рідний  край,   народ.  Він  ненавидів ворогів,   які  всіляко  знущалися  з  народу,  дітей,   зневажали  українську  мову. Про  це  з  обуренням  він говорить  у своїх  поезіях,  зокрема  у  вірші.  ''У дитячому  серці жила  Україна...''

      Підсумок.  Д. Павличко  -  поет  щедрого  і  своєрідного обдаровання,   в палітрі  якого   яскраво  просвічують   барви  українського  поля,   людської  душі.  У  його серці  бринить  осінній  обрій  в  багреці  та  злоті,   живе  у  пам'яті  той  черствий,   загорьований  шматок  хліба,   з  яким  виряджали   в  дорогу.  У  його  віршах   живе  любов  і  щирість,  ненависть  і  доброта.   То  ж  вчімося  бути  добрими,   щирими.  Ніколи  не  забуваймо  свою  рідну  домівку,   стежину   в   саду,   калину   біля  хати.   Пам'ятаймо  звідки  ми  родом  і  чиї  ми  діти. 

Тема.       Любов    до   України,   рідного    народу  в    поезіях       Миколи

                 Близнюка

Мета:       ознайомити  учнів  із  поезією  М. Близнюка,  розкрити    провідні

                мотиви  його  творчості;

                удосконалювати    уміння     й     навички     виразного      читання

                поетичних  творів  та  їх аналізу;

                виховувати  любов  до  України,   рідного  краю,  його  історії.   

Обладнання:  портрет М. Близнюка,  збірки його  творів.

Тип уроку:  засвоєння  нових  знань

                                       Хід   уроку

                                                          Я мрію стати,  хочу  стати  птахом,

                                                          Який  кружляє  над землею

                                                          Свобідно,  гордо  і  без  тіні  страху

                                                          Просторам  відданий   душею.

                                                                                          М. Близнюк

I.Оголошення  теми  та мети  уроку

   (Звучить  мелодія   пісні  «Де  синії   гори…»).

II.Мотивація   навчальної  діяльності  учнів

      Слово  вчителя

      Карпати,  Карпати… Зелені  Карпати.  Це   наймиліші  для  нас  гори,  і  краса  їх  -  вічна.  Вони  в серці  нашому,   де б  ми  не були  і  скільки  тисяч  кілометрів  не  відділяло б  нас  від  них.  Скільки  пісень,   легенд  складено,   скільки  оповідань переказано,   скільки  повістей,  романів  та  віршів  написано  про  рідні  наші  гори.  А  скільки  прекрасних  людей   виколисали  смарагдові   ліси  наших   старих  і  вічно  юних  Карпат.

    Косівщина  -  найчарівніший  куточок  карпатського  краю.  Уявіть  собі,  що  в  столиці  мальовничої  Гуцульщини,   в  древньому  місті  Косові, стоїть чепурна  гуцульська  хата,   під  стріхою  якої   звите  гніздо,   не  просте, а  чарівне,   бо  воно  наповнються знайомими  всім  нам  голосами.  Цей  голос  бринить  у  серці  кожного  з нас,   голос  любові  до  рідного  краю,   голос  людяності,  доброти,  національної  гордості.   Мені  б  дуже  хотілося,  щоб  цей  голос  почули  ви  на  сьогоднішньому  уроці і   щоб    пронесли  його   в  своїх  серцях  через  усе  своє  життя.

      (Звучить  лірична   музика.  На  фоні  музики  йде  поетична  перекличка поетів-земляків).

Д.  Павличко                        …Сонце усміхнулося  здаля

(Стопчатів)                           -  Правда,  все  я бачу  з  висоти. 

                                              Всі  народи  рівні, а земля

                                              Там  найкраща,  де  родився  ти.

Михайло Ризуняк                 І  біографію я куцу скажу словами кількома

(Бабинопілля)                       Я гордий   тим,  що  звуся  гуцул,

                                              Бо  краю  кращого  нема  за  гори ці,

                                              За  ці  смереки,  де  спів і  плач  твоїх  трембіт.

                                              Лечу  у  світ  я,    як  лелека,

                                              Лечу  й  вертаюсь  до  воріт.

Іван  Малкович                     Побідна  пісне,   загрими!

(Н. Березів)                           Доволі  вже  терпіли  ми.

                                              Знущання,  муки  і  обид –

                                              Терпіти  далі  навіть   встид!

Василь  Герасим'юк              Грай  і  грай,   моє  село!

(Прокурава)                          Скрізь  даруй  нам  снагу,

                                               Як  любов  дорогу.

                                               Рятівне  моє  слово!

Б. Радиш                                Засіймо  Україноньку

(Рожнів)                                               під  вікнами…

III.Основний  зміст  уроку

1.Вступне  слово  вчителя

     Дзвінкою  веснянкою  розлився прикарпатським  краєм  гомін першої  віршованої   збірки  М.Близнюка «Окрилені гори».  Її  автор -  не  професійний  журналіст,   не  філолог,  а  скромний  будівельник.

    М.Близнюк  від   плоті  й крові  син  Гуцульщини.  Він  народився  в           с. Ст. Кути  в  селянській  родині.  Тож  природньо,  що  в  підмурівок  його  поетичної  мови  лягли  характерні  прикмети  цього благодатного,  такого  прекрасного  і  мальовничого  краю.

   Багатим  і різноманітним  є  його  творчий  діапазон.  Пише  для  дорослих і  дітей.  Він  є  автором  двох  невеликих  епічних  поем  «Довбуш»,  «Сонцевіри».  Десятки  його  віршів  надруковані  в  місцевих  газетах,  літературних  журналах.  Та  незважаючи  на  солідний  літературний  доробок,   йому  тільки  в  1991  році  вдалося   видати  вищезгадану збірку на  власні  кошти  у видавництві  ’’Буковина’’.  Читаючи  цю  невеличку  збірочку,  входимо  в  дивосвіт  поезії  нашого  земляка.  Вже  в  I  частині  збірки  ’’Червона  калина’’  відчувається   гаряча  любов  автора   до  рідної    матері-України,  яка  виражена  в яскраво  змальованих  образах.

2. Виразне  читання  напам’ять  поезій  учнями

      Синьо-жовті  знамена  й  червона  калина  -

      То  моя  Україна, моя  Україна.

      Воскресають  хрести  і  високі  могили,

      Разом  з  ними  стрілецькая  слава  не  згине.

             (Див. додаток)

      «Вічні  ми»

     «Дивлюсь  на  тебе,  нене-Україно…»

     «Україні»

3.Ідейно-художній  аналіз  поезій.  Робота  в  групах

      У  своїй  поетичній  уяві  поет  чує  ‘’коней  іржання  -  могил  відлуння’’.  Боляче  запеклися  в  його  серці   роз’ятрені  рани  батька  Максима,   його  очі  бачать,   як  четвертують  ляхи  побратима  Гонту.  З  цього  всього  автор  прагне  взяти  в руки освячену  шаблю,  сісти  на  коня  вороного  і  стати  в  перших  рядах  захисників   ’’бідолашного  люду’’  та  жаданого   рідного  краю.

      I група.  «Максимові  Залізняку»

      Або  ще  такий  образ:

      На  сибірському  морозі

      Замерзають  сльози  на кайданах.

         Бачить  поет  і  своїх  предків,   волелюбних  опришків,   при  появі  яких  оживають   забуті  стежки.

       «Йдуть   опришки  по  горах…»

       Виступає  в  творчості поета  і  образ  сумної  стрілецької  слави.  Поет  оспівує  славних  січових  стрільців, які  під небом  здобували  славу  і  волю  Україні.  Автор  стверджує,   що  не   зів’яв  даремно  краю  ясен-цвіт,   тобто  недаремно  йшли  на  визвольну  війну  галичани.  А  тим,  які  завжди  сплять  непробудним  сном,  сниться  червона   калина  і  щаслива  вільна  Україна.

      II  група.     «Де Карпати-гори».

                          «Хлопці,  як  соколи…»

        Значне  місце  у  збірці  поета  займає   тема   духовного   відродження  України.  Автор  порушив  проблеми нашого  бурхливого  сьогодення   в  усіх  його аспектах;  поет  стверджує,   що  земля в  нас  ‘’свята  в  своїй  красі,  як мова материнська’’,   і   треба  нам  її  оберігати,   шанувати,  бо  вона  дана  нам  Всевишнім.   Митець  закликає  хилитися  ’’все  ближче  і  ближче  до  Божого  храму’’,   свято  вірити   ’’в   розп’ятого   за нас  Христа’’,  бо  ми  -  християни.

    III  група.       «Чому  ми  ділимо  Бога?»

                           «Той  не  живе».

       Поет  передає   нам  відчуття    краси  та   величі  Карпат.  Через  його  душу  й  серце  ми  торкаємось  «студениці  голубої»,   милуємося величчю  і повнотою  Черемоша.  Автор  знає,   що  природа -  наш  дім  і  цей  дім наша  світлиця,  тому-то  так жагуче  серце.

             До  світу,   до  квіту  рветься.

             З  любов'ю кличе  в  Карпати.

     Поет  правдиво  йде  тим   шляхом,  яким  ішли  відомі  митці,   природа  в  його  відображенні   заглядає  нам  у   душу.

                    «Верховині»

IV.Закріплення  вивченого  матеріалу

1.Виконання  тестових завдань

2.«Асоціативний кущ»

    Скласти асоціативний кущ «Тематика  поезій  М. Близнюка»

   (Любов до України,   рідного  краю; зображення  історичного  минулого,  тема  духовного   відродження  України,  оспівування  краси  карпатської  природи).

V.Підбиття    підсумків  уроку

1. Сенкан

     Скласти  сенкан  зі словами  Карпати,  Україна.

 2.«Мікрофон»

-Чи  вдалося  досягнути  запланованого?

-Які  форми  роботи сприяли  цьому?

-Найскладнішим  було…

VI.Домашнє   завдання

    Уміти  аналізувати  поезії  М. Близнюка. Написати  твір-мініатюру «Моя  улюблена  поезія  М. Близнюка».

VII.Оцінювання  учнів

  Тема.    Урок  позакласного   читання.  Валерій  Шевчук  «Панна  квітів».

                     Розповідь  про  В. Шевчука

  Мета:    ознайомити     учнів     з    казкою     «Панна    квітів»,    навчити

                      відтворювати   в    уяві   прочитане;   розвивати   духовний   світ

                      людини; виховувати  співчуття  до страждань,  людського болю.

 Обладнання:  портрет     письменника,     ілюстрації    до   казки,   карта

                                 України.

  Тип  уроку:   урок  позакласного  читання,  засвоєння   нових  знань

                                      Добрі  справи  похвальби не потребують.

                                                                                                В. Шевчук

                                               Хід   уроку                            I.Актуалізація  опорних  знань  учнів

                                            «Мікрофон»

-       Що  ви  чекаєте  від  сьогоднішнього  уроку?

                                     «Незакінчене  речення»

   «Я  думаю,  що  сьогоднішній  урок  буде  цікавим,  тому  що...»

   (Ми   будемо   працювати   над    змістом   казки;   дізнаємося,   чому казка називається  «Панна  квітів»   побачимо   добро   і   зло  в  казці;  дізнаємося   багато     нового;     ознайомимося      з      життєвим    і    творчим     шляхом   В. Шевчука).

II.       Повідомлення  теми,  мети  уроку

    Діти!  Сьогодні   у   нас  урок   позакласного   читання.   Я  впевнена,  що всі   ви   любите   казки.   І,   напевно,   хотіли   б   поринути   у   світ   казки, мудрості,   любові,   боротьби   добра   і   зла.   Таку   можливість  надає нам    Валерій    Шевчук.   Але    давайте    спочатку     познайомимося    із   самим  письменником.  (Учитель   показує  портрет  письменника.)

III. Сприйняття й засвоєння  учнями  нового  матеріалу

    1.  Слово  вчителя  (розповідь  про  письменника)

      На обрії  сучасної  української   літератури  є  дуже  глибока,  загадкова й  ніби  вросла  своїм  корінням  у  рідну  землю,  рідну  історію, рідне слово   постать   –  Валерій   Шевчук.

       Валерій   Олександрович  Шевчук  народився   20  серпня  1939 року  в родині  шевця  в  Житомирі.  Жила  сім’я  бідно‚  тільки  з батькового шевства.  Після  закінчення  в 1956 році  школи  хотів  стати  геологом‚  але‚ розчарувавшись  у  геології‚  поїхав  до  Львова  вступати в Лісотехнічний інститут.  Не  вступив  і  повернувся  додому.  У  1957 році закінчив технічне  училище  і  був  відправлений  на  роботу  на  бетонний завод. Влітку  1958 року  став  студентом  історико-філологічного факультету Київського  державного  університету‚  витримавши  конкурс  із 12  осіб  на місце.  Жив упроголодь‚  бо  грошей  з  дому присилати не могли.

     Інтерес  до  літературної  творчості  виник  спершу  в  старшого брата‚  Анатолія‚  а сам  Валерій  наважився  писати  аж  у  10  класі.

        Після  закінчення  університету  працював  власним  кореспондентом газети  “Молода  гвардія”  в  м. Житомирі.  Восени  його призвали до армії ‚ служив  у Сєвероморську  (Мурманська  область).

      Повернувся додому у  1965 році  саме  в  той  час,  коли  почалися політичні   арешти  серед   української  інтелігенції.  Він  був  поміж тих, хто  в  кінотеатрі  “Україна” встав  на  заклик  Василя  Стуса‚  протестуючи проти свавілля  влади.  Згодом  влаштувався  на   роботу   до  Історичного музею‚  але  після  арешту  брата  з  роботи  довелося  піти.

      Молодого    письменника      намагалися       усунути     з     літературного процесу‚   але   він   писав.  У  1967  році  вийшла   книжка  “Серед  тижня”‚ повість “Гніздо ”‚  1968  р. –  оповідання  “Панна  сотниківна”.  У  1969  році переклав     “Літопис        Самійла       Величка”.      Став      членом     Спілки письменників  України.

       У   творчості     Валерія    Шевчука     чітко     окреслено    три     основні напрями:  історична  проза,  твори  про  сучасне  життя  та   літературознавчі й  історичні  праці.

      Твори   В.  Шевчука   перекладено  польською,  словацькою,  угорською, вірменською,    грузинською,    казахською,      молдавською,      російською, білоруською,      литовською,    португальською,    болгарською,   німецькою мовами.

       У  своєму  творчому  доробку   Шевчук  має  понад  70   книжок.  “Бери вершину‚  матимеш   середину”  –  девіз  письменника.

        На      сьогоднішній     день      В.   Шевчук    –    викладач     Київського  національного   університету   ім.  Т.  Шевченка.    Він    лауреат  Державної премії     України     ім.    Т.   Шевченка‚     Премії      фонду      Антоновичів,   літературних  премій   ім. Є. Маланюка‚  Олени  Пчілки‚   І.Огієнка.

     Особливої    уваги    заслуговують    казки    В. Шевчука.   Його     казка  – доросло-дитяча:  дорослий  читає  казку  дитині,  й   кожен   розуміє   її    на  своєму  рівні.  Одна  із   найкращих   казок  –   це   “Панна   квітів”‚  яку  ми  сьогодні    будемо   розглядати.   Але   давайте    ознайомимося   спочатку   з  історією  її   написання.

       (Учитель   зачитує  історію  написання  казки).

2.  Робота  з  текстом  казки “Панна  квітів”

       Отже‚    вирушаємо     в    країну‚    де     добрі   справи    похвальби   не потребують.  Давайте  ознайомимося  із  змістом  казки.  (Виразне   читання казки  “Панна  квітів”‚  зачитування  деяких  епізодів  у  ролях).

3.  Словникова  робота

       Під   час  читання   казки   вам,   напевно,   траплялися   невідомі  слова. Значення  яких з  них   ви  не   зрозуміли?

       У   вас   на   парті   є   листок    із   поясненням    деяких    слів.  Давайте  прочитаємо  їх  значення.

       Бовдур (лайл.)  –  нерозумна   людина;  дурень,  недотепа.

      Бридкий  –  який  викликає  огиду‚  огидний‚   потворний‚  відразливий.

     Ґанок  – прибудова‚  присінок  біля  входу  в  будинок  із  майданчиком‚   на  який ведуть   східці;  рундук,  під'їзд,  веранда  (засклениий ґанок).

      Пасок  –  ремінь.

    Памороки  забивати  –  притупляти  розум‚  затуманювати  свідомість.

   Повітка  –  господарське  приміщення  для  утримання  свійських  тварин  або   зберігання   сільськогосподарського  реманенту  та  різного  майна;  шопа,  сарай.

    Костур  – груба  палиця  часто  з   загнутим  верхнім  кінцем;   ціпок,  ключка,  клюка,  ковінька.

-      Огляд  ілюстрацій.  Учні  розповідають‚  що  вони  на  них  зобразили.

4. Робота  над  змістом  казки.  Бесіда  за  питаннями

 1.  Назвіть  персонажів  казки. (Зеленоочка,  Дід  Крінос,  Димко,  Вуж, Вунько,  Мунько).

   2. Зі  скількох  частин  складається  казка?  (Із  10).

  3.  Якою  постає  перед  нами  дівчинка? ( Зелене  платтячко  старе, зашите  травою,  на  голові  хустина,  як  голуба  квітка;  носик  – кирпатий;  очі  –  величезні‚  зелені‚  ніби   зірки;  не  мала  власної хати; не знала  тата   й  мами;  мандрувала;   мала   химерну   вдачу  (стежила,  як  п'є  мед  бджола,   слухала  жука  в  коробці...);  сльози  лила  чистіші  від  джерельної  води  й  солоніші  від  усіх  морів  та  океанів;  мала,  тендітна,  цвіркуни  сприймали  за  сестру,  а   жайворонкам  нагадувала  квітку).

 4.  Як   сприймали  люди  Зеленоочку?  (Спочатку  жаліли,  а  згодом  кричали,  лаяли,   били).

  5.  Що   ж  відбувалося  ж  очима?  (Ставали  випиті,  стомлені).

  6.  До  якої  межі  доходила  героїня? (Закінчувалося  світло й  починалася темінь).

  7.  Як  долала  темінь? (Розплющені  очі  набиралися  росою,  і  йшла  вона до   світанку).

   8.  Що  дівчинка  побачила,  коли  вона  прокинулася?  (Вузеньку стежку).

   9.  До  кого  привела  стежка? (До  діда).

  10.  Як  дід  Крінос  зустрів  Зеленоочку?  Чи  була  ця  зустріч  щирою? (Подивився  на  дівчинку  захоплено,  погладив  по  голівці, але  ця  зустріч не була  щирою).

   11.  У  якій  оселі  жив  дід?  Знайти  і  зачитати.  (Хата  не  велика й  не мала,  стіни  не  білі  й  не  темні,  вікна  з   круглих  шибок,  дах  з  очерету, двері  низькі,  давно  не  фарбовані,   ґанок  із  двох   сходинок).

  12.  При  зустрічі  з  дідом  Зеленоочка  глянула   величезними,  зеленими, променистими  очима.  Що  ж  сказав  дід?  («Яке  воно  славне...»).

  13.  Чому  дід  погладив  по  голові  дівчинку?  (Дідова  душа  щось відчула,  бо  очі  дівчини  були  наповнені  любов'ю).

  14.  Чи  є  щирими  слова  Кріноса? Прокоментуйте  їх: «Я  ж  бо з  тих, хто  співчуває  бідним  і  знедоленим,  сиротам  і  покнутим,  сумним  і згорьованим.  О,  ти  навіть  не  уявляєш  собі,  як  я  їм  співчуваю. Улегшую  їм  життя,  моя  люба  сиріточко,  і  ніхто  з  них ані горя,  ні печалі  більше  не  зна...».  (Ні,  ці  слова  нещирі,  бо  в  них  відчувається улесливість,  підступність  діда).

   15.  Як розуміє  наша  героїня  слово  «сирота»?  («Сир-ота,  начебто справді  я  –  сир»).

    16.  Що  вміла  робити  дівчинка?  (Все:  і  їсти  варити,  і  прати, замітати.  Правда,  не  так,  як  дорослий).

     17.  Що  вона  любила?  (Любила  задивлятися  на  небо,   балакати  з жучками,  цвіркунами,  птахами,  дивитися  на  квіти).

    18.  Чому  стривожився  дід,  коли  почув,  що  дівчинка  любить дивитися  на  квіти?  (Боявся,  щоб  не  дізналася  про  його  «добрі» справи).

     19.  Які  квіти  найбільше  подобалися  Кріносу? (Тюльпани).

   20.  Як  називає  себе  дід? (Квітковий  батько). Кому  він, за  його твердженням,  співчуває?  (Бідним,  знедоленим,  сиротам  і  покинутим, сумним  і  згорьованим).

    21.  Який  вогник  палахкотів  в очах  у  діда?  (Вогник  кота,  який  полює на  птаха  чи  мишу).

      Слово  вчителя

   Ви  підготували  вдома  питання  за  змістом  казки.  Давайте  пограємо  у «Літературний  волейбол».

5.  Гра  «Літературний  волейбол»

    1.  Яка   прислуга  була  в  Кріноса?  (Дим,  Пасок)  Як  вихваляли вони господаря? (Славний,  добрий,  розумний,  мудрий,  хоче  щастя  бідним людям).

    2.  Як  звали  двох  мурашок?  (Вунько,  Мунько).  Які  вони  робили «подвиги»?  (Кусали;  були  боягузами  й  хвальками).

    3.   Які  мудрі  слова  сказала  дівчинка   Димку?   (При  розмові  з Димком  Зеленоочка   сказала,   що  хвалять  тоді,  коли  хочуть  приховати зло.  Добрі  справи   похвальби  не  потребують).

    4.  З  якою  думкою  живе   Дим?  (Чи  треба  вихваляти    добрих  людей, чи  їх  похвалить  діло).

   5.  Які  почуття  мав   Димко  до  дівчинки?  (Став   на  коліна  й поцілував  кінчик  зеленої  сукенки).

   6.  Що  непокоїть  Зеленоочку?  (Тюльпанове  поле  –  перетворені  у квіти  люди).

        Слово   вчителя

      Молодці!   Ви  гарно  справились  із  завданням.

  6.  Робота  з  текстом.  Читання   і  коментування  окремих   епізодів

   1.  Що  співає   жайвір?  Зачитати.  (Щоб   пізнати  горе  чи  щастя тюльпанів,  треба  самому   стати   тюльпаном,  а  коли  ним  станеш,  то ніколи  не  зможеш   допомогти).

    2.  У  кого  просить  сили  й  розуму  дівчинка?  Зачитати.  (У  природи: хмари,  дерева,  трави).

    3.  Що  зробила  Зеленоочка  з  Вужем?  (Торкнулася   його  голови,   й жало  відпало).

    4.  Що   сказала   грушка  про  дівчинку?  Зачитати.  («Панна  Квітів прийшла»).

     5.  Назвіть  фантастичні  елементи   у  казці.  (Дівчинка  харчується росою,  спить  з   відкритими  очима;  пасок  перетворюється  у  вужа; Крінос  зробив  людей  квітами;  Димко  –  звичайний   дим‚  але  розмовляє; дівчина  має  силу,  що  дає  їй  можливість  визволити   людей  від чаклунства   діда;   перетворення  Кріноса   у   каменюку).

    6.  Чому   казка  має  таку  назву?  Які  дві  сили  борються   у  творі? (Тому  що  дівчинка  визволяє   квіти  з   неволі,   робить   їх  знову   людьми, вона  любить  квіти;  добро  і  зло,  перемагає  добро).

        Слово  вчителя

     Ви  гарно  попрацювали  над  змістом   казки,  а  тепер  давайте згрупуємо  персонажів   за   моральними  категоріями.

    7.   Групування   персонажів  за  моральними  категоріями  «добро» та   «зло».

  1.  Які  дві  сили  борються  в  казці?   (Добро  і  зло).

  2. Які   персонажі  втілюють  добро,   а   які   –  зло ?

      Добро                                                          Зло

 Дівчинка  Зеленоочка,  Сон,                           Дід  Крінос,  Вуж,   Димко,

 Жучок,  хмари,  дерева,  квіти,                       мурахи  (Вунько,  Мунько).

 трави,  жайворонки,  цвіркуни,

 небо,  дика  груша.

   Висновок:  потрібно  багато  праці,  терпіння,  любові,  щоб  зникло  зло.

  8.  Робота   в  парах

 1.  Намалювати  квітку  «Добро».  Заповнити  її  пелюстки  синонімами  до цього  слова.  (Чесність,  чуйність,  милосердя,  співчуття,  уважність, любов,  допомога,  щастя,  радість).

     Свою  квітку  ми  розфарбували  світлими  кольорами,   бо  добро  –  це радість‚  здоров’я‚  любов.  Це  все  те‚  що  приносить  людині  щастя.

 2.  Намалювати  квітку  “Зло”  (корінь  «Зло»).

   (Ненависть,   біда,  горе,  потворність,  жорстокість,  нещастя, розпач).

      Квітку  «Зло»  ми  намалювали   чорним  кольором.  Ця  квітка  не  має пелюсток,   а    лише  колючки,   бо  вона  втілює  все  погане,  негативне, те,  що  людям  завдає  прикрощів,   смутку,  горя.

  3.  Скласти  проект  «Як   виховати  у  себе  доброту».

1.  Б                       ути  чесним  і  справедливим,  співчутливим  до  людського  горя.

2.   Проявляти  милосердність,  чуйність,  уважність.

3.   Навчитися  розуміти  людей  та  вміти  їм  прощати.

4.   Довіряти  друзям  і  допомагати  старшим.

5.   Слухати  батьків  і  вчителів.

6.   Бути  ввічливим,  привітним.

7.   Любити  природу,  оберігати  її.

       Презентація   учнівських  робіт.

IV. Закріплення  вивченого  матеріалу

    1.  Літературний  диктант

 1.  Ім'я  дівчини   з  казки  «Панна  квітів».  (Зеленоочка.)

 2.  Якого кольору   Зеленоочка  мала  сукенку?  (Зеленого.)

 3.  Чи  мала  дівчинка  власну  хату?  (Ні.)

 4.  З  чого  був  дах  дідової  хатини?  (З  очерету.)

 5.  Скільки  сходинок  мав  ґанок?  (Дві.)

 6.  «Напівпрозорий,  тонкий,  худий  чоловічок».  Хто  це?  (Дим.)

7.   Як  звали  мурашок?  (Вунько,  Мунько.)

8.  Хто  носиться  з  думкою  й  голова  не болить?  (Дим.)

9.  Чиї   слова : «Навіщо    людям    топтати    землю,    коли     вони   бідні  й нещасні,  хай  краще   квітами   стануть»?  (Кріноса.)

10.  Де  мала  спати  дівчинка? (У  повітці.)

11.  Навіщо  Кріносу  дрова?  (Варити  зілля.)

12. Що  розбудило  людей?  (Хмари  дали   дощ,  а  сонце  –  спеку.)

13.  У  що  перетворився  дід?  (У  каменюку.)

14.  Якої  пори  року  відбувається  дія  в казці?  (Навесні.)

15.  Про що  розкажуть   Вунько  й  Мунько  мурахам?  (Про  свої  великі подвиги.)

  2.  Вікторина  «Чи  ви  спостережливі?»

 1.  Якого  кольору  була  хустинка  на  голові  в  Зеленоочки?  (Голуба.)

 2.  Як  долала  темінь  дівчинка?  (Розплющені  очі  набиралися  росою,  і йшла вона  до  світанку.)

 3.  На чому  сидів  дід?  (На  сходинці.)

 4.  Про  яку  пору  року  розповідається  у  казці?  (Про  весну.)

 5.   Які  тюльпани  росли  на  полі?  (Жовті.)

 6.  Що  сталося  з  Кріносом?  (Перетворився  у  каменюку.)

 V. Підбиття  підсумків  уроку

                Бесіда

1.  Чи справдилися  ваші  очікування?

2.  Що найбільше  запам'яталося  вам  з  казки?

3.  Чи  переживали  ви  за  Зеленоочку?

4.  Чим  запам'ятався  Димко?

5.  Про  кого  з  героїв  хотіли  б  написати   казку?

                                «Мікрофон»

1.  Прочитавши  казку,  я  зрозумів (-ла)...,  відчув (-ла)...,  подумав (-ла)...

2.  А  ще  мені   хочеться  послухати...

3.  Читати  казку  було  цікаво...

4.  Мені  сподобалась  Зеленоочка,  тому  що...

                     Заключне  слово  вчителя

     Наш  урок  закінчується.  Сподіваюся,  що  казка  В. Шевчука «Панна квітів»  допомогла  вам   розкрити   духовний  світ  людини,  побачити добро  і  зло,  зрозуміти   мудрість  і  недолугість,  красу  й  потворність, викликала  співчуття  до  страждань,  людського  болю.

      Я  хочу  вам,  діти,  побажати  бути   завжди  добрими,  чуйними, милосердними,  щоб  на  життєвих  стежинах  ви  зустрічалися  з  добром,   а  зло  обходило  вас,   щоб  ви  поважали,   любили   батьків,  свій  народ,  рідний  край,  були  справжніми  патріотами  своєї  Батьківщини.

VI. Домашнє  завдання

   Написати  казку  про  одного  з  героїв  твору  В.  Шевчука  «Панна квітів».

VII.  Оцінювання  учнів.                                                                                                           Тема.     «Терновий   вінок    Настусі   Лісовської»   (за  романом   О.  Назарука

                «Роксоляна»)

Мета:    ознайомити           учнів               із            творчістю          О.  Назарука;

               на    прикладі     образу     Роксоляни     формувати    в    них     почуття

               національної     гордості    і   вірності    своїй    Батьківщині,    рідному

               народові,  готовність     боротися    за     соборність     і     незалежність

                України.

Обладнання:  портрет   Насті  Лісовської,   ілюстрації,   квіти  жасмину.

Епіграф:           Ой  летів  журавлик   з  дому  на  чужину

                           І  у  небі  плакав  тяжко  і  ридав,

                          Покидав  тополі,  покидав   калину

                          І  навіки  землю   рідну  покидав.

                                                                    Марко    Черемшина 

                                                План   уроку

1. Перше   весілля   Насті.

2.  «Ой   битим  шляхом  килиїмським,   ой  диким  полем   ординським...»

3.   Крим.

4.   У  невідому  будучність.

5.    Боротьба  невольниці   з  володарем  трьох  частин  світу.

                                          Хід   уроку

      Урок   розпочинається   піснею  «Україночка»   у  виконанні   О.  Білозір.  

I.  Вступне  слово  вчителя

        Ой  летів  журавлик  з  дому  на  чужину...

      Ні,  то  не  журавлик,   то  Настуся  Лісовська   з  журавлиною  тугою і сльозами  покидала  свою  рідну   землю  з  її  мальовничими  куточками, селами  і  містами,   з калиновими  гаями,   плакучими  вербами  та  тополями, з  кришталевими  джерельцями,  прозорими  потічками.   Покидала  високі хліба  і  сині  волошки  в  житах,  голубе  небо і  ясні  зорі  України.  Навіки покидала  свій   рідний  Рогатин,   у день  власного  весілля,  в  своїй  білій шлюбній  сукні  з  вінком  на  голові,   сама  не  усвідомлюючи того,  що  він  став  для  неї  уже   терновим...

     Роксоляна,  Хуррем,  Хасекі  – все  це  імена‚  під  якими  вона  знана світом.  Українська  дівчина‚  яка  потрапила   в  татарський  полон  і  зуміла не  тільки  вижити‚   а   й  піднятися   на  вищий  щабель  турецької  ієрархії  –стати  всемогутньою  султаншею.   І  при  цьому  не  зниділа  душею‚   не забула  отчого  дому‚   а  залишилася вірною  дочкою  свого  народу.

     Отже‚   про  Анастасію  Лісовську‚  дочку   рогатинського священика‚  радісну  і  веселу‚  повну  енергії  і  розуму‚  наймогутнішу  із жінок  ми  дізнаємося  більше‚   коли  зробимо  усну  подорож  в  історичне минуле  нашої  України‚   у  те  далеке    XVI  століття.

Оголошення  теми  і  мети  уроку

   Слово  вчителя

      «Не  знаєш  ранком,  що  буде  вечором»,  –  говорить  народне  прислів’я.  І це  дійсно  так‚  а що  сталося,   чого  не міг   знати  Стефан?

     (Через  знання  художнього  твору  учні  розкривають  зміст першого питання).

      Висновок.

    Отак  страшно  закінчилося перше  весілля  Насті.  Збулися  пророчі  слова циганки.  І пішла Настуся у  своєму  шлюбному  вбранні  шукати  щастя «битим  шляхом  килиїмським  і  диким  полем  ординським».

II.  Учитель.

–  Бредуть  сумні  раби  піщаним  степом

В  лабети  людоїдів-хазяїв‚

На  каторги‚  на  зведення  мечетей‚

Ведуть  у  Крим  знекровлений  ясир‚

Оцей  бранець  з  Подолу‚  той  з  Волині‚

А  цей   із  рідної  Галичини.

Женуть  ясир  із  цілої  України‚

Дорогами  отруйної  міли.

А  між ними  і наша Настуся.

    (Робота  над  змістом  твору  за  другим  питанням).

     Висновок.

      Отак  ішла  «битим  шляхом   килиїмським  і  диким  полем  ординським» Настя  Лісовська.   Бездомна    сирота,    нещасна  бранка,    продана  й проклята,   під  чужим  небом,   прочищеним  вітрами.  Тут  не   було  дощу, він  лив  в  її  душі,   лив  там,   звідки   не  було  вороття.   Дощем,   як  і слізьми,    заливало  весь  видимий  і  невидимий  світ, і  душа  її  вся  плавала в  дощах.

      Робота  над  змістом  III   питання.

   Учитель.

–  Там  в  долині  огні  горять‚

Там  татари  полон  ділять...

Один  полон з  жіночками‚

Другий  полон  з дівочками‚  –   співається  в  народній  пісні.  А  яка  ж  доля випала  Анастасії?

       Висновок.

     Два  роки  Настя  Лісовська  пробула  у школі  невольниць. Серце  краялось тугою  за  рідним  краєм,     але  чим  далі,   тим  більше   усвідомлювала,  що повернення   назад  немає. Тому  всю  себе  віддала  навчанню.   Від  природи обдарована  досконало   вивчала   Коран,   хотіла   знати  усі  науки,  стала доброю  приятелькою    своїх  учителів.  Розуміла,  що  мусіла  жити.

IV.  Понад  морем  сумно  лине

       Ключ  відлітних  журавлів.

       Хто  з  них  верне?    Хто  загине?

       Чути їх  прощальний  спів.

     (Звучить  мелодія  пісні   «Чуєш,  брате мій»).

   Учитель.

Це  сліз  майдан.   Торговище  рабів

У  місті  хана,   на  Аврет-базарі.

Невольниць  крик,  прощання козаків

І   серденько  Настусі  крає.

      Висновок.

     Потрапивши   в  гарем,   Настя  тяжко   страждала,   проте  своїх  почуттів намагалася  не  виявити,  –  співала‚   танцювала‚   сміялася‚   за  що  їй  дали ім’я  Хуррем (розвеселена).   Душа  в  ній  умирала,   тіло  жило,  хотіло жити...

V.  Учитель.

    А  коли  зустрілася  із  Сулейманом  Пишним,  то  з  першої   зустрічі  почала з  ним  велику  розумову  боротьбу.  Через  дуже  малий  час  падишах переконався,   що  молода  чужинка,   яка  прийшла  до  нього  Чорним шляхом,   стає  його  однодумцем.  Такої  розумної  і простої  жінки  він  ще  не зустрічав  і  подумав:   які  були  пусті  і  безглузді  бесіди  із  його попередніми  жінками  у  порівнянні  з   нею.   (Робота  над  змістом  твору).

      Учитель.

     У  минулому   2011 році  виповнилося   450   р. з дня смерті  Насті Лісовської  –  султанки   Роксоляни.  Не  чула‚  щоб  співали  про  неї  думи.  А ось  думу  про  Роксоляну  склав  Василь  Савчук  із  Бережан  Рогатинського району.

      Учень  читає  напам’ять  думу.

Ой  та  не  дай‚   Боже‚  нікому-нікому

Життя  закінчити  далеко  від  дому‚

Від  рідного  дому  гей-гей‚

Чужина  далека‚   чужина  проклята‚

Нема  батька-неньки‚   ні  сестри‚   ні  брата‚

Нема  кому  серця  печаль  передати‚   –  гей-гей.

Ой  у  Стамбулі‚  у   пишнім   гаремі  султана

Дуже  недужа  лежить  султанша  Роксоляна.

Тут  метушаться  славетні  учені  дохтори.

Та  відвести  безпорадні  султана  могутнього  горе:

Його  люба  жінка  не  стогне,   не квилить,   не  плаче,

Нічого  не  чує,   нікого  не  бачить,

І  ніби  й  самого  султана  не  знає,  –

Згасає‚   вмирає‚   світ  білий  прощає‚

Останню  спокуту  збуває.

В  очах  Роксоляни  ятріють  горючі  перлини‚

Як  сльози  на  зрубаних  вітах  калини‚

Калини  край  отчої  хати.

Ой  звідти‚   ой  звідти  її‚   наче  гілку‚  відтято.

П’ятнадцять   літ  мала   –   зазнала  мирної  долі‚

Вже  сорок  минає   –  в  золоченій  клітці‚   в  неволі‚  –

В  чужині‚   в  неволі‚   в гаремі‚   у  клітці‚

Ніхто  не  зарадить  вельможній  сирітці‚

Ніхто  і нічим  не  поможе.

Ой‚  Боже‚   прости  і  помилуй‚  ім’я  Боже!

До  тебе,   єдиного,   я  припадаю,

Ой  зглянься  на  мене,   бо   я  в  чужині   припадаю,

Бо  потурчили  мене,   батька-неньку,  край  рідний  і  мову  забрали.

В  кайдани  золочені   чистую  душу  і  мрії  мої  закували.

Та  пам'ять  казала,   що  я   –  рогатинка‚   вкраїнка‚

Твоя‚  Україно‚  нещасна  дитинка.

Гадала  я‚  вдома‚   у колі  родини

Дітей  народити   на  славу  Вкраїни.

А  діти‚  що  виссали  грудь  українці‚

На  горе  мені‚   на  розпуку    –   чужинці‚

І  мови  моєї  не  знають.

Дідизну   мою  зневажають.

Взивають  до  іншого Бога...

Я  –  чайка-небога    при  Чорному   шляху‚  –

Ордою   розтоптана  птаха!

Молю  тебе,   Боже,   в  останній   хвилині,

Яви свою   волю,  хай  більше  ніколи

Не  родяться  рясно  дівчатонька   красні   –   ясирниці  нещасні

Матері  яничарські  в моїй  Україні!

Хай  орди  чужинські  ніколи на світі

Не  топчуть,  не  нищать  вкраїнського   цвіту!

Ой,   Сулеймане,   мій   пане-султане,   мій   мужу,

Як  серденько  рветься,   душа  моя  плаче,

Родину - матусю,   Вкраїну  свою  не  побачу...

Враз  чує  волання  Настуся  матусі:

«Настусю!   Настусю!»

І  крикнути  хоче  Настуся:

«Матусю!  Матусю!»

Та  стислося  серце, і світло  в очах  погасає

І  грізний  султан  Сулейман

неутомно  при  ложі  ридає...

Ой,  не   дай,  Боже,  нікому,  нікому

З  життям  попрощатись  далеко  від  рідного  дому,   від  рідного  дому.

Як  сталось  те  нашій  Настусі  Лісовській,

Славній  султані  Роксоляні.

Хай  ім'я  її  пробуває  довіку

У  пам'яті  нашій  і  шані.

Щира  душа,   християнка,

Вона  в  чужині   –  до  останку

Думала   про  Україну.

Спом'янім  України  дитину!

Слава  їй!

Слава  їй!

Слава!

    Заключне  слово  вчителя

               Роксоляна,   Хуррем,  Хасекі,   Леісафір...

      Одна  з  найосвіченіших   жінок  у  світі,   яка  відіграла  значну  роль  у політичному  житті  Османської  імперії,    стала  першою  порадницею  падишаха.  Її  влада  над  Сулейманом  усім  здавалася  незбагненною.  Він  же  цінував  її  за  мислення,   розум,   жадобу  до знань,  мужність   обдарованість.  Не  сподіваючись  на  повернення  в  рідний  край,   султанша  прагнула  полегшити  долю  свого  народу  і  робила  все  можливе  для  цього.   Мала  добре  серце,   була  благородна,  скромна.  Звільнювала  українських  полонених,   добилася  того,   що  на  нашу  землю  не   нападали  більше  татарські  орди,   передавала  послами  золота   для  відбудови  рідних  місць,   в  тому  числі  і  Рогатина.  Доказала,   що    на  престолі  султанів  засяде  «син  невольниці»  і  внук  жебрачки.   Поламала  старі  закони  османські,   так   як  вони ламали  серце  її.  Велика  українка,   що  виділялась  розумом  і  веселістю,   безоглядністю   і  милосердям,  кров'ю  і  перлами.

       Роксоляна   –  славна  дочка  України‚   дочка   Ярослава  Мудрого‚  Марусі Чурай.  Славні  дочки  України.  Європейські  правителі  мали  за  честь одружуватися  з  ними.  Вони  стали  живим  прикладом  нашим   українським дівчатам‚   бо  це  не  тільки  історичні  особи‚   це корені  нашого  славного роду.   А    у нас  дійсно   прекрасний  український  рід.  Тут  споконвіку шанували  працю‚   хліб  на  столі‚   рушник  на  стіні‚   мамину пісню‚   яворову   колиску‚   криницю  з  журавлем.  Тут  здавна  понад  усе любили  волю.   Сталося!  Сонце  свободи  зійшло  над  Україною!  На  нашу священну  землю     прийшла  весна  національного   відродження.  Тому-то ми  спраглими  устами  і припадаємо  до  животрепетних  криниць  своєї історії.  Твердо  віримо  в  те,  що  наш  працелюбний  народ  здолає  всі труднощі,  і  нікому  не  вдасться  знову  затягти  нас  у  ярмо.

       Бо  ми   –  українці‚    ми  –  нескорені!